Повномасштабне вторгнення призвело до значного загострення соціальних проблем, появи мільйонів вимушених переселенців і постраждалих від воєнної агресії — все це в парі з дефіцитним бюджетом вимагає пошуку нових підходів до надання державної соціальної підтримки. В таких умовах зародилося потреба в новому соціальному договорі, імплементацією якого опікується Оксана Жолнович — очільниця Міністерства соціальної політики України.
За наявними оцінками ООН на кінець 2023 року налічується 3,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб в Україні та 6,3 мільйона біженців в інших країнах. І це ще найоптимістичніші дані з наявних в інших джерелах. Наскільки ситуація, що склалася, є катастрофічною в соціальному плані та в питанні збереження української нації як такої на карті світу?
Збереження української нації — дуже широке питання. Нація в будь-якому разі збережеться, адже якщо люди ідентифікують себе українцями, вони зберігають українську ідентичність, вони є. Ми маємо величезну українську діаспору — звісно, з одного боку, те, що вони не живуть в Україні, це мінус, але з іншого боку, вони серйозно посилюють вплив зовні в країнах перебування і привертають таким чином увагу до потреб України. Тому, у такому разі, це — плюс.
З погляду соціальної політики, я б говорила не про міграцію, а про економічні надходження, які є, адже соціальна політика, за яку відповідає міністерство, фінансується саме з податків.
Отже, в такому разі ми ніяк не відчуваємо вищезазначеної міграції. Поясню, чому: всі 100 % коштів, які сьогодні громадяни України сплачують у вигляді податків до державного бюджету, спрямовуються на оборону. І соціальні видатки від початку повномасштабного вторгнення з наших податків не сплачуються. Ми покриваємо їх коштом міжнародних партнерів, країн-донорів. Тому зараз, поки тривають програми міжнародної підтримки, мігранти — це балансований ресурс, відповідно ця міграція на соціальні видатки не впливає, очевидно вплив буде, але ж значно пізніше.
Натомість кількість людей з інвалідністю збільшується, люди пенсійного віку залишаються — вони, як правило, не мігрують, не виїжджають активно. Це економічне населення, здатне генерувати прибуток. Звісно, проблема з надходженнями до державного бюджету та сплатою податків може виникнути після нашої перемоги, за умови якщо партнерська підтримка зменшиться, а люди ще не повернуться.
Наскільки коректним є той факт, що Україна виплачує пенсії українським пенсіонерам коштом позик інших держав (саме так заявив Президент Володимир Зеленський)?
Президент скоріш за все, мав на увазі всю площину соціальної підтримки. Тоді сказане має сенс: допомоги, видатки на людей з інвалідністю, малозабезпеченим, внутрішньопереміщеним, багатодітним і всі інші соціальні видатки справді сплачуються коштом міжнародних партнерів.
Частково пенсії, трансферти в пенсійну систему так само надаються міжнародними партнерами. Але страхові пенсії покриваються українським коштом, насправді коштом у переважній більшості наших військових, які сплачують єдиний соціальний внесок.
Мова про державне соціальне страхування чи також про приватне?
Ні, виключно державне соціальне страхування, про загальну пенсію, так звану страхову, солідарну, яку отримує переважна більшість наших пенсіонерів.
Є й спеціальні пенсії, які виплачуються окремим категоріям у вигляді доплат. Наприклад, для чорнобильців, для пенсіонерів з-поміж військовослужбовців, для правоохоронних органів, суддівських органів, для шахтарів тощо.
Все це фінансується з державного бюджету та міжнародним коштом. Єдиний соціальний внесок, який перераховує за кожного працівника роботодавець, конвертується в пенсії наших пенсіонерів.
З огляду на те, що останній перепис населення був у 2001 році, наскільки критичним для бюджетування та стратегічного планування є той факт, що перепису населення в нас немає вже десятки років?
Для глобального стратегічного планування, наприклад демографічної політики, прогнозу економіки, економічного розвитку, треба мати розуміння наявної кількості громадян. Але для наших соціальних видатків, для бюджетування на рік, це не так критично.
У своїй роботі, ми (Міністерство, прим. ред.) користуємося трішки іншими даними. При бюджетуванні, наприклад для надходжень ЄСВ, нас цікавить зайняте населення — та його частина, що сплачує єдиний соціальний внесок.
Всі ці дані ми маємо з єдиного реєстру застрахованих осіб, а отже достеменно відомо, скільки в людей працює, які внески вони сплачують.
Окрім того, ми оцінюємо наші видатки з погляду тих людей, які потребують підтримки. Це теж люди, які є в реєстрах. Ми бачимо тих, хто подається на допомогу малозабезпеченим, на субсидії, на допомогу внутрішньопереміщеним особам та ін. Саме такими даними оперуємо.
Агентство ООН у справах біженців попереджає про уповільнення надання допомоги Україні у 2024 році. Який вплив матиме цей факт на ВПО, пенсіонерів та інші верстви соціально незахищених груп населення?
Якщо ми говоримо про нашу підтримку, то треба пам’ятати, що агенції ООН не мають своїх коштів. Вони їх все одно залучають у країн-партнерів. Країни-партнери — це великі донори. Такі як Сполучені Штати, Європейський Союз, Велика Британія, Канада, Японія, Норвегія, ну, й інші країни, що дають ще окремі свої бюджети.
Коли ми плануємо свої видатки, фактично ми працюємо не зовсім з агенціями ООН. Міністерство працює напряму з цими донорами, і вони дають ці кошти нам просто в бюджет, а далі ми їх закриваємо через бюджетні рахунки. І це мільярди гривень, що значно більше, ніж видатки оонівських організацій.
Безумовно, уповільнення надання допомоги матиме безпосередній вплив на виплати внутрішньопереміщеним особам, пенсіонерам та іншим соціально незахищеним верствам населення. Динаміка, яка прогнозується, фактично вже відчувається на рівні міністерства.
В розумінні ООН, соціальні видатки — дуже широке явище: це й кошти на охорону здоров’я, і на освіту, і, наприклад, на відбудову якихось закладів. Така допомога є свого роду екстреним гуманітарним реагуванням. Тож, коли вона зменшиться, очевидно, ми дивитимемося, що є першим пріоритетом, що є другим. Можливо, щось буде менше відновлюватися. Але, звісно, поточні виплати для людей, які мають інвалідність і потребують соціальної підтримки, є пріоритетними.
Бюджет Міністерства соціальної політики є одним з найбільших. Минулого року лише на пенсії й соціальні виплати закладено понад 800 млрд грн. Цього року лише на цільові програми соціального направлення, як-от захист дітей, підтримка малозабезпечених сімей тощо, закладено 470,3 млрд грн. Більше держава витрачає лише на сектор безпеки й оборони (бюджет Міноборони на 2024 рік становить 1164 млрд грн (прим. ред.). Уже два роки на всі видатки, що здійснюються з державного бюджету, є розподіл пріоритетності: якщо йде платіжка від Міноборони чи від оборонних сфер, вона першочергово й покривається. Рахунок міноборони буде закрито найпершою чергою, але другим після цього йдуть соціальні видатки. Наша платіжка є другою в черзі.
Тож, скоріше за все, ми будемо економити на відбудовах, мостах, на інших подібних речах, але базові видатки зберігатимемо за будь-яких умов!
У чому суть міністерської ініціативи зміни підходу до співпраці з агенціями ООН, що адресно надають допомогу окремим категоріям українських громадян?
Міністерство соціальної політики разом з агенціями ООН створили ініціативу, в рамках якої показуємо наші найвразливіші категорії з метою отримання доплат для покриття видатків. Наприклад, ми не можемо радикально збільшити пенсію по інвалідності або суттєво підняти допомогу багатодітним, малозабезпеченим родинам. Ми надаємо вибірку цих категорій, а ООН надає доплати, щоб вирівняти розміри допомоги. Саме так ми почали працювати.
Наприклад, у зоні бойових дій (прифронтова територія) всім пенсіонерам з низькими пенсіями здійснюється доплата пенсій.
На жаль, ООН також не мають таких ресурсів, щоб покрити всю територію з нашими пенсіонерами, але в прифронтовій зоні ми розширили підтримку.
Ми також почали підтримувати багатодітні малозабезпечені родини за сприяння ЮНІСЕФ: їхні фахівці вибрали в найхолодніших регіонах багатодітних малозабезпечених, а ми через наші реєстри допомогли їм зробити цю вибірку.
Директор Європейського департаменту МВФ Альфред Кеммер в інтерв’ю «Голосу Америки» заявив про очікування, що Україна генеруватиме внутрішні надходження, якщо бюджетні видатки значно зростуть через війну. Водночас в ефірі телемарафону ви зазначили, що в України є запас коштів, які дозволять вчасно виконувати всі свої зобов’язання, незалежно від тих чи інших обставин і схвалення фінансової допомоги іншими країнами. Якими є ризики щодо виконання зобов’язань, покладених на ваше міністерство у 2024 році?
Вважаю, що немає таких ризиків, тому що ми уклали угоду зі Світовим банком, за підтримки японського уряду — це підтверджує готовність партнерів закривати наші гуманітарні видатки.
Окрім того, маємо ухвалене рішення від Європейського Союзу на 50 мільярдів євро на гуманітарні та соціальні потреби. Це чотирирічні кошти, які дозволяють нам планувати з відповідним горизонтом.
Є й інші країни, як-от Норвегія, які у своєму бюджеті на чотири роки вже запланували кошти для підтримки України. Тож, базові соціальні зобов’язання буде виконано.
Не можу сказати, що ми спроможемося, наприклад, серйозно збільшувати підтримку чи збільшувати її обсяги, але те, що в тих рамках, які вже визначено цього року бюджетом, будемо виконувати.
За відкритими даними Мінсоцполітики, кількість інвалідів в Україні у 2023 році зросла до 3 млн осіб, і дані з очевидних причин тримають динаміку зростання. Яких змін зазнала система підтримки людей з інвалідністю з початку повномасштабного вторгнення в Україну?
В питанні системності підтримки людей з інвалідністю вже є певні зрушення. Так, ми суттєво спростили забезпечення допоміжними засобами реабілітації: це крісла, палиці, милиці, протези тощо. На ці потреби виділено значні кошти, і практично ліквідували черги як тривале явище. Особливо, якщо це потреба військовослужбовців, що втратили свої кінцівки внаслідок війни. Ці потреби закриваємо фактично місяць у місяць і в достатньо великих обсягах засобами реабілітації, з найкращих міжнародних комплектувальних компонентів.
Так само ми спростили закупівлю серійних засобів реабілітації — достатньо лише, щоб підприємство-надавач таких засобів було внесено в реєстр Держлікслужби. Людина купує в такому підприємстві, а ми компенсуємо вартість у межах гранично можливої. Це суттєво спрощує можливості людини купити потрібне, те, що підходить, і в дуже короткий строк.
Зараз є просто дуже багато людей, які вперше протезуються… в них шок і паніка. Хтось готовий до нових біонічних, комусь достатньо косметичного. У всьому є нюанси.
В рамках нової філософії міністерства — допомогти людині вийти зі складних життєвих обставин — на соціальну підтримку українців торік було витрачено майже 900 млрд грн. Наскільки нова філософія виправдає себе у 2024 році?
Непросте й соціально чутливе питання. Бюджет нашого міністерства — другий після оборони за розміром, і тут важко сказати, це добре чи погано з огляду на всю ситуацію, яка є в країні.
Питання в тому, що нам варто спрямовувати свої видатки, зокрема й на інновацію, зокрема й на освіту, на підвищення ефективності. Треба наповнювати економіку.
Соціальні видатки — це те, що ми роздаємо, а чи ефективно ми роздаємо? Чи всі, кому ми ці пенсії роздаємо, справді їх критично потребують? Чи потребує людина — яка, наприклад, має видалену щитоподібну залозу, отримує гормональне лікування, стабілізована, працює, має достатню заробітну плату — пенсії у дві тисячі гривень? Чи допомагає їй ця пенсія, при тому, що ці ліки забезпечуються також безплатно? Чи не логічніше було б ці пенсії згрупувати й дати їх людині на інвалідному візку? Питання перерозподілу виплат є надзвичайно складним, адже ми не можемо множити соціальні видатки. І цьому є низка причин…
По-перше, ми не будемо стільки заробляти в повоєнні роки, і нам будуть потрібні гроші одразу на все: на відновлення, на житло, на внутрішньопереміщених, на створення нових робочих місць.
Будуть нові люди, які потребуватимуть допомоги реально більшої, ніж дві тисячі гривень. Але наразі ми роздаємо невеликі суми виплат дуже широкій категорії населення. Міністерство якраз і є таким суб’єктом, що переглядає правила разом із Верховною Радою. І тому нам треба задуматися, а чи правильні ці правила, чи дозволять вони нам вижити.
Якщо ми поглянемо, наприклад, на структуру людей з інвалідністю, то побачимо майже мільйон людей першої групи інвалідності, десь мільйон другої та майже два мільйони третьої групи. І лише в останньої групи є повноцінна можливість працювати, адже це так звана робоча група. При цьому пенсії однаково перерозподілено. Нову нашу філософію якраз і спрямовано на те, щоб змістити фокус.
Ми маємо надавати соціальну послугу, щоб допомогти людині вийти зі складних життєвих обставин. Наприклад, людина після поранення отримує протез. Їй треба перенавчитися, отримати психологічну реабілітацію, бо не кожен здатен прийняти свого партнера з певними змінами. Це ж не співчуття. Це любов, це співжиття, це кожен день, це спільний побут і спільні інші речі, які були до поранення. І їх треба відновити.
Зараз ми запровадили послугу життєстійкості. Дуже складно, наприклад із нервово-емоційним захворюванням, взяти людину на роботу. В багатьох випадках треба буде попрацювати з колективом, щоб роз’яснити їм особливості людини та щоб у них не було якихось упереджень.
Це дуже важливі питання. І от якраз у цей напрям треба інвестувати гроші, бо це повертає людину до життя, дозволяє їй відновити своє функціонування, почувати себе повноцінною, реінтегрованою, активною.
За наявними даними, наразі в Україні проживає майже 11 млн пенсіонерів, на яких у 2023 році було виділено 271,8 млрд грн на фінансове забезпечення виплати пенсій. Яким є нині соціальне навантаження на тих українців, що працюють і сплачують податки?
Наразі ми оперуємо статистичними даними, в яких маємо 13 мільйонів застрахованих — тих, хто сплачує єдиний соціальний внесок. Також маємо 11 мільйонів пенсіонерів, 3 мільйони людей з інвалідністю… Це майже один до одного. Тобто одна людина, що працює, має забезпечувати надходження для виплати пенсії одній особі пенсійного віку — таким є навантаження станом на 2024 рік. Це досить високий показник.
І, відповідно, якщо ми хочемо, щоб усі наші пенсіонери отримували пенсію не меншу за 5 тисяч гривень, то внесок кожного, хто працює, у вигляді єдиного соціального внеску має становити 5 тисяч гривень. Але середня заробітна плата по Україні не дає такі цифри… Тобто, поки ми не почнемо створювати економічний ресурс, до тих пір ми не зможемо його розподіляти. Не можна розподіляти більше, ніж привносиш, окрім як через боргові зобов’язання, але тоді ці борги перекладаються на наші майбутні покоління.
Ми зараз робимо драфт стратегії по демографічній політиці. Звісно, на неї ще впливатиме величезна кількість чинників: тривалість війни, інші обставини, які можуть паралельно виникати. Але вже треба думати, як ми підтримуємо тих громадян, що є в Україні, як ми повертаємо громадян, кого ми ще можемо залучити до нашої економіки з інших різних країн?
Близько 7,5 млн українських дітей у той чи інший спосіб постраждали від війни — чи змінився підхід до питання усиновлення в Україні?
В Україні сьогодні 7 мільйонів дітей у принципі, і так — кожна дитина в Україні, де б вона сьогодні не була, фактично є жертвою війни, адже розірвалися їхні типові соціальні відносини, діти втратили своїх друзів, однолітків, звичне середовище. Не кажучи вже про серйозніші наслідки.
У перший рік війни взагалі не можна було усиновлювати, але можна було виїжджати навіть із чужими дітьми. Було багато нюансів. Зараз ми це все внормовуємо й уже відновили національне усиновлення. Натомість міжнародне усиновлення поки призупинено. Ми не бачимо доцільності в тому, щоб його відновлювати, бо наразі в Україні є охочі брати на виховання українських дітей.
Але ми розуміємо, що процедури, які сьогодні існують, дещо забюрократизовані, хоч і не набагато складніші в порівнянні з європейськими процедурами, адже усиновлення — це дуже свідомий процес, це відповідальність. Серед дітей, які сьогодні в Україні підпадають під усиновлення, зазвичай є старші діти, які вилучені з родин і вже пережили якусь травму: чи насильство, чи батьківський недогляд. Серед немовлят від нуля до трьох років це, як правило, діти з якимись порушеннями. Усиновлення — це свідомий вибір, щоб відновити любов у серці тої дитини, яка травмована. Потенційні батьки повинні це розуміти й бути готовими терпляче з дитиною працювати.
Міністерство активно напрацьовує цілий процес змін, насамперед підходу до навчання усиновлювачів. Думаю, найближчим часом ми радикально збільшимо кількість тренерів, що навчають людей, які хочуть усиновити дітей.
Також ми запроваджуємо психосоціальну підтримку після всиновлення. Робимо портал і персональний кабінет усиновлювача, які допоможуть людині точно розуміти всю процедуру.
Ми максимально цифровізуємо сервіси, щоб принаймні відстежувати ефективність.Так, управління соцзахисту просто приймали документи й уже подавали нам у відомостях суб’єктів, кому призначили допомогу. Всі заяви зацифрували, і тепер вони відображаються в єдиній системі.
Відтепер заява розглядається за 10 днів, замість попередніх 45.
Вже півтора року відбувається процес цифровізації — шість видів допомог уже зацифровано, і найближчим часом ще 10 переведемо в електронний формат і надамо можливість оформлювати через ЦНАПи.
Чи потрібен новий соціальний договір держави з громадянами? Яким він може бути?
З урахуванням всієї ситуації ми точно маємо переходити до нової філософії соціальної підтримки, де кожна підтримка має йти з певною метою. Ми, як соціальна держава, повинні передусім допомогти людині вийти з кризової ситуації. Не заморозити її в тій ситуації, а саме продумати всі кроки таким чином, щоб цій людині забезпечити максимально соціальну включеність, економічну самостійність, можливість бути зайнятою.
Дуже правильно сказано, що немає обмежень в людині. Є обмеження довкола, які поки не дозволяють тій людині активно взаємодіяти чи працювати. І наша мета — прибрати такі обмеження, дати людині мотивацію й потрібні засоби, щоб реалізувати себе. Згадайте Хокінга, який був практично паралізований і міг керувати тільки голосом, але прекрасно заробляв і став відомим і шанованим у світі.
Ми розуміємо, що буде категорія людей, яким ми мусимо забезпечити гідне життя і гідний догляд, але всім іншим ми маємо забезпечити шлях виходу! Адже соціальної підтримки потребують вразливі люди, люди з болем у серці, які не здатні себе захистити. І тут маємо говорити про новий суспільний договір.
ТЕКСТ: Тетяна Кравченко