Заборона експорту природного газу призвела до виникнення значного розриву між цінами на міжнародних хабах і всередині країни, а енергоносії – суттєвий фактор в структурі собівартості українського хліба. Про сірий ринок зернових, конкурентні можливості, приклад створення кластерної економіки в борошномельній промисловості, будівництво агрохарчового індустріального парку Volia Agri-Food Park Vinnytsia розповів український підприємець у сфері агріфуд і керівний партнер холдингу HD-Group Борис Шестопалов.
Після звернення ряду галузевих асоціацій хлібопекарів України, яке відбулося до початку повномасштабного вторгнення, кабмін обмежив вартість природного газу для виробників борошна та хліба (постанова Кабінету Міністрів України № 1435). Які прогнози для галузі?
Не можна сказати, що постанова виконувалася бездоганно всіма учасниками ринку й до початку повномасштабного вторгнення. Торги на біржі, так званим умовно пільговим газом, ішли дуже складно. Газодобувні компанії не поспішали його видавати, і нам відомо, що ціла низка компаній, так званих «видобувних» газових компаній розглядали звернення до суду або на той час уже звернулися до вищої інстанції щодо скасування цієї постанови. Тому кожні торги для нас були певного роду стресом, тим більше, що пільговий газ лише відносно є таким по факту. Питання формування собівартості газу повністю перебуває на рівні газових компаній. І як вони її формують — це таємниця, вкрита пітьмою.
До початку повномасштабного вторгнення я аргументував свою думку так: скажімо, якщо, газ на енергетичній біржі торгувався в межах тридцяти чотирьох – тридцяти п’яти тисяч гривень, то в нас середня ціна газу, так званого «пільгового», вийшла внаслідок великої кількості джерел постачання на рівні двадцяти тисяч гривень. Тому пільговий газ — це зовсім не безплатна історія. Так, ця різниця в ціні дуже значна, без сумніву. Але ж це не панацея!
Протягом воєнного стану ситуація на ринку газу кардинально змінилася, і на це вплинула низка факторів. Заборона експорту природного газу призвела до виникнення значного розриву в ціні між цінами на міжнародних хабах, насамперед європейських і всередині країни. Ціна на газ протягом як мінімум усього 2023 року постійно знижувалася практично до літа, досягнувши свого найнижчого рівня вартості в середині літа близько 12-13 тис. гривень, після чого почалося поступове зростання. І сьогодні ціна газу вже перебуває в діапазоні 18-19 тисяч із потенціалом можливого росту, хоча прогнозувати ситуацію на довготривалий період не доводиться, оскільки воєнний стан і певна закритість національної економіки можуть призвести до будь–яких змін. Однак багато хто з хлібопекарської галузі, і не тільки нашої — але мені простіше говорити про наш сектор, — скористалися ціновою просадкою і здійснили форвардні закупівлі газу та розмістили його в сховищах на весь опалювальний сезон.
Цілком логічним продовженням співпраці профільних асоціацій та Кабінету Міністрів України стало формування порядку віднесення підприємств до списку об’єктів критичної інфраструктури. Це дуже важливо з погляду можливого в майбутньому обмеження постачання електроенергії та газу й потенційних відключень. Також це проявилося в спрощенні порядку доступності дешевих кредитів для переробних підприємств згідно з державною програмою 5-7-9%.
Наскільки критичним для галузі є питання цінового фактора газу?
Абсолютно критичним, адже якщо для багатьох підприємств України газ — це джерело отримання тепла, яке використовується для опалення підприємств, і перехід на інші форми тепла є відносно простим, то для хлібних, індустріальних підприємств газ — це основа технологій. Ми випікаємо хліб у газових печах — іншої, сучаснішої технології, немає. Будь-які використання мазуту для випікання хліба, це, з одного боку, минуле століття в прямому сенсі цього слова. А з іншого — це абсолютно суперечить усій логіці сталого розвитку тому, що значно збільшить викиди. Наприклад, наші підприємства споживають, умовно, близько шестисот тисяч кубічних метрів газу взимку та п’ятсот п’ятдесят тисяч кубів улітку. Рівним графіком. Тому газ для нас критичний. І можна сказати, що в умовах здорового балансу цін загальна вартість енергоносіїв у собівартості нашої продукції займала близько восьми відсотків. До сьогоднішнього дня.
А на сьогодні в структурі собівартості частина енергоносіїв зросла більше ніж удвічі. І її, звичайно, не компенсовано навіть цим підходом до газу. Тому ціна енергоносіїв, насамперед газу, для нашої галузі, абсолютно критична й прямо впливає на ціну продукції на полиці.
Окрім мораторію ціни на газ, напередодні повномасштабного вторгнення Кабмін також вніс хліб до переліку товарів з обмеженою максимальною націнкою при роздрібній торгівлі. Які наслідки матиме таке обмеження для ринку та споживача?
А ніяких, адже це рішення є «фейковим». Кабмін обмежив націнку в торгових мережах, проте не секрет, що прибутковість торгових мереж регулюється не націнкою, а зворотними платежами, ретро-бонусами та маркетинговими платежами.
Тому що станеться? Мережі просто-таки змінять баланс. Зменшать націнку до потрібного розміру та збільшать ставку ретро-бонусу для підприємств. Це знову вдарить виключно по виробниках.
Наскільки легшою є ситуація для торговельних мереж, що самостійно випікають хліб і займають таким чином до 15 % ринку?
З одного боку, мережі, випікаючи хліб, теж використовують газ, але пам’ятаймо про те, що мережі — це, в принципі, світовий тренд, за яким усі більше не випікають хліб, а саме допікають із замороженої заготівлі. Відповідно, основний тягар витрат за енергоносії вже лежить на виробнику, який виробляє напівфабрикати. А в мережі, в електричних печах відбувається допікання цього хліба.
Все, що стосується питання про торгові націнки, надбавки, взаємини виробника з мережами, — це досить серйозна національна проблема, адже вона нічим не врегульована. На цей час усі без винятку харчові асоціації, в різних конфігураціях, перебувають у контексті підготовки декількох проєктів «закону про торгівлю», який і повинен врегулювати взаємини між виробниками й торговими мережами. Скасувавши так звані «плати за полицю», ретро-бонуси, маркетингові платежі, перейшовши в прозору модель взаємовідносин так, як працює більшість Західних і Європейських мереж.
Мережа просить від виробника, окрім якісного продукту, мінімальну можливу ціну, на яку вона вже робить свою націнку. І ми можемо чітко бачити ціну товару та заробіток торгової мережі. Тоді будь-які інструменти, пов’язані з тими чи іншими регулюваннями цін, пов’язаними з катаклізмами, воєнним станом, матимуть місце. На сьогодні ж усі ці «добрі наміри» загубляться, як я вже сказав, у цілому наборі складної математики формування націнок у торгових мережах.
Основні цілі діяльності спілки «Борошномели України», членом ради директорів якої ви є, — розвиток відповідної переробної галузі. Які перспективи очікують на переробну галузь після прийняття зони вільної торгівлі з Туреччиною, що, як відомо, сама активно розвиває її, зокрема закуповуючи українське зерно?
Взагалі, все, що стосується угоди України «про вільну торгівлю» зі світом, це явище, звичайно ж, позитивне, з погляду того, що ми наближаємося до відкритості світу. Але можу сказати: всі країни, без винятку, підписують такі угоди із цілим набором власних національних застережень. І, безперечно, робити зустрічне відкриття ринків із нерівними конкурентними можливостями — це, знаєте, приблизно, як випускати першорозрядника на ринг із чемпіоном світу. Тож нічого доброго не чекаю від цієї угоди.
Представник наших асоціацій і я були на кількох погоджувальних комісіях по окремих пунктах, і можу сказати, що ми активно наполягали на необхідності захисту кількох ринків. Зокрема ринку кондитерських виробів. Турки — монстри, безперечно, із супервисокою бізнес–операційною ефективністю, і вони в змозі закрити весь український ринок. І в цьому сенсі українським кондитерам буде дуже непросто.
Туреччина — чудовий приклад створення взагалі кластерної економіки, оскільки, по суті, за тридцять років турки створили найрозвиненішу у світі борошномельну промисловість. Вони створили весь ланцюжок, збудували чудові машинобудівні кластери. Турки створили весь ланцюжок у виробництві та збудували млини. Наведу такий приклад: Україна, при тому, що є одним із лідерів експортерів зернової продукції, минулого року експортувала 156 тис. тонн борошна. Цього року ми досягнемо цієї кількості лише в кращому разі, але цифра в близько 125 тис. тонн здається ймовірнішою.
Туреччина ж у цей самий час експортує понад три мільйони тонн! Тобто вони експортують борошно практично вдесятеро більше, ніж Україна. І так, можна очікувати, що на український ринок піде турецьке борошно, зроблене з українського зерна.
Туреччина створила собі так звану зону «порто-франко», в якій розташувала млини й активно закуповує українську пшеницю на перероблення. І вже готове борошно продає іншим країнам. Наскільки реально для України піти за тим самим сценарієм?
Оскільки турки відомі різними системами стимулювання, є прямі кеш-беки, що повертають прямі платежі, які робить держава турецьким компаніям при будівництві підприємств, при досягненні певної частки експорту власної продукції. Турецька держава активно підтримує своїх виробників.
Кредит у Туреччині вам обійдеться в якісь 1,25 %. І найголовніше, нині турецька ліра неймовірно ослабла, що, по суті, робить турків безпрецедентними гравцями на ринку експорту. Низьке котирування власної валюти максимально підвищує експортні можливості. Не можна підписувати угоди без огляду на факти. Треба уважно аналізувати галузі, які можуть постраждати значною мірою, і все-таки виявляти, на мою думку, розумний національний протекціонізм для захисту своїх сфер.
Я не схильний драматизувати, ми переживали різні погані часи, проте краще точно не стане. Ми ще не розуміємо, про який обсяг потенційного імпорту борошна в Україну йтиметься. Складно поки що про це сказати. Але те, що частина підприємств, я скажу акуратніше, може опинитися у складній ситуації — це факт!
Чи можна щось зробити в цій ситуації? Якщо не в короткостроковій, то хоча б у середньостроковій перспективі?
Є економічні та бізнесові шляхи до поліпшення ситуації в цьому контексті для України. Насамперед — це зміна самого економічного підходу в харчовій, зокрема й борошномельній, промисловості країни. Наведу конкретні приклади рішень, до яких маю безпосередній стосунок.
У серпні 2023 року у Вінниці ми з командою розпочали будівництво агрохарчового індустріального парку Volia Agri-Food Park Vinnytsia, зі спеціалізацією у виробництві проміжної та кінцевої продукції харчової промисловості.
Як ініціатор та інвестор цього проєкту, вбачаю ключову його місію: змінити економічний підхід у харчовій промисловості України, трансформувати її із сировинної на виробництво готової продукції з високою доданою вартістю всередині країни.
У серпні 2023 року у Вінниці ми з командою розпочали будівництво агрохарчового індустріального парку Volia Agri-Food Park Vinnytsia, зі спеціалізацією у виробництві проміжної та кінцевої продукції харчової промисловості.
У Volia Agri-Food Park Vinnytsia ми прагнемо створити високотехнологічну й екологічну інфраструктуру для ефективної діяльності харчових підприємств України та міжнародних, зменшення їхніх операційних витрат і збільшення прибутковості, а також сприяти інноваціям в агрохарчовій галузі, створенню нових продуктів і розширенню експортних можливостей.
Якщо ж говорити про державу, то, звісно, потрібна підтримка та сприяння подібним проєктам — насамперед, законодавче та інфраструктурне.
У 2021 році в Україні зібрали понад 33 млн тонн пшениці, що значно перевищує попередній показник у трохи більше за 25 млн тонн. Проте українські борошномели минулого року відмовлялися ставити свої підписи під зерновим меморандумом, який визначає обсяги можливого експорту пшениці за кордон. У чому причина такого кроку?
Справді, вже впродовж низки років меморандум, що визначає граничну кількість експорту пшениці, був, певною мірою, відносно ефективним інструментом регулювання цього обсягу. Це м’який замінник прямого запровадження квотування експорту продукції. А до будь-якого квотування несхвально ставляться і світова організація торгівлі, і глобальні гравці, присутні в Україні.
Численні лобісти інтересів західних компаній дуже погано ставляться до будь-яких інструментів прямого впливу держави на обсяг експорту/імпорту. Тому меморандум було розроблено, як такий собі захід формування практично поняттєвої домовленості, яку, в принципі, не порушували. Великі експортери її дотримувалися, дрібні погоди не робили, і це працювало.
Для нас дуже важливий не просто обсяг експорту пшениці, так само критичною є розбивка цієї кількості за класами. Оскільки зрозуміло, що для виробництва борошна ми використовуємо виключно продовольчу пшеницю другого та третього класу. Трохи четвертого. Для нас дуже важливо, щоб насамперед в Україні залишалася достатня кількість продовольчої пшениці. Не просто пшениці, а продовольчої пшениці. Конкретно, потреби внутрішнього ринку — це приблизно 5–5,5 млн тонн на рік. Цього року нам було запропоновано підписання меморандуму, вперше за всю історію цього проєкту, в якому не було розбивки за класами пшениці. Тобто просто пшениця йшла під одним кодом. Під одним експортним кведівським кодом.
5,5 млн тонн – такою є потреба українського внутрішнього ринку у продовольчій пшениці
Я можу тільки припускати, що на етапі прогнозів було відомо, що цього року, за високого врожаю, пшениця йтиме зниженої якості. І на вимогу низки експортерів, цей пункт було прибрано з меморандуму. Це миттєво призвело до того, що з України виїхала, звичайно ж, високоякісна продовольча пшениця. Тож сьогодні ми відчуваємо дефіцит якісної пшениці на ринку.
Станом на 24 січня 2022 року Україна з початку 2021/22 МР поставила на зовнішні ринки 61,2 тис. т пшеничного борошна, що на 21,3 тис. т менше, ніж в аналогічний період минулого року. В чому причина такого спаду майже на 25 %, адже на той момент ще не було повномасштабного вторгнення?
Ми втрачаємо експортні ринки борошна. У нас був рік, коли експорт борошна становив понад сім сотень тисяч тонн. Це було два роки тому. Після — лише падіння.
У 2021 році було експортовано близько 156 тис. тонн. І загалом український експорт борошна вже дуже давно досяг планки, приблизно, у п’ятсот тисяч тонн за рік і застряг. Це дуже незначна кількість. Насправді Україна могла б відігравати значну роль на ринку експорту борошна, де особливо великим споживачем є Китай. Але Україна не може постачати борошно до Китаю. Це не входить в угоду, і преференції віддаються іншим… У Китаї, до речі, преференції віддаються місцевому виробнику.
Як повномасштабне вторгнення вплинуло на галузь загалом через 1,5 року воєнних дій?
Безумовно, 1,5 року повномасштабного вторгнення не могло не вплинути на галузь. Звісно, що цей вплив залежить від географічного розташування виробничих потужностей. Наприклад, на сході деякі підприємства взагалі зруйновано, деякі зазнали великих втрат у процесі бойових дій, десь ситуація трохи стабільніша — якщо говорити про центр і західні регіони країни. Але загальне зниження обсягу реалізації, перш за все спричинене зниженням чисельності населення, не могло не вплинути на галузь у цілому.
Зниження чека, зниження вартості купівлі, зниження кількості споживачів, зниження обсягу реалізації — така сьогодні ситуація. Окрім цього, достатньо серйозно змінився клієнтський сегмент, оскільки виникли нові клієнти. Це збройні сили, сили оборони, які сьогодні є великим державним замовником. З іншого боку, значним фактором впливу на ринок є замовлення міжнародних гуманітарних організацій — WFP, FAO, які здійснюють закупівлі хліба для потреб тимчасово переміщених осіб і осіб, що перебувають у зоні активних бойових дій, а також закупівель борошна для міжнародних контрактів. Усе це, звісно, кардинально змінило ландшафт нашого сектору.
Які наслідки матиме зупинення зернової угоди та ситуація з втратами портових потужностей?
Наслідки абсолютно зрозумілі. Україна розвивалася достатньо активно в області підвищення операційної ефективності сільського господарства, розширення посівних площ, підвищення врожайності. І, звісно, коли сьогодні нормальні довоєнні експортні шляхи транспортування зернових перетворилися на вузькі горлечка, це, без сумніву, кардинально впливає на всю галузь і на всю Україну, з погляду й макропараметрів, як-от зниження валютного виторгу в країну, значний дефіцит ресурсів в аграріїв, пов’язаних зі складнощами реалізації продукції чи з цінами на цю продукцію. Тому в такій ситуації йде постійний пошук рішень — це й нарощування сухопутних коридорів, і збільшення транспортування дунайськими портами та збільшення навантаження на залізничне транспортування. Але зрозуміло, що все це не може замінити транспортування традиційними експортними каналами через порти Чорного моря. Тим паче ми ж розуміємо, що все ж таки наша сільськогосподарська продукція має своїх традиційних споживачів, які мешкають у безпосередній близькості до Чорноморського і Середземноморського басейнів. Таким чином, транспортування північними шляхами (як-от Балтійські), використовуючи порти Польщі, значною мірою збільшують і так недешеву логістику, знижують конкурентоспроможність української продукції та прибутковість експорту. Все це разом закладає серйозні проблеми, що значною мірою впливатимуть на внутрішній ринок, ціни на ньому та в цілому можуть змінити структуру посівних площ. Позаяк аграрії концентруватимуться не в напрямі зернових культур, а в напрямі олійних і технічних культур, що мають високий внутрішній попит у переробників і вищу ціну логістичної тонни на фоні того, що цих тонн буде просто менше. Є принципова різниця транспортувати тонну олії або її еквівалент в зернових культурах.
Китай міг би бути для нас перспективним ринком у збуті готової продовольчої продукції?
Ви порушили дуже важливе питання. Китай міг би бути для України колосальним ринком збуту продовольчої продукції. Не сировини, а саме продовольчої продукції. Але в той самий час Китай — дуже складний ринок. І ми з вами чудово розуміємо, що Китай — відносно демократична держава з жорсткою вертикаллю управління.
Якби представники китайського бізнесу отримали умовний «окей» від керівництва Китаю, Україна компенсувала б усі втрати всіх відомих ринків коштом лише одного Китаю! Його ринок безмежний з погляду споживання.
Якою є ваша думка стосовно пропозицій запровадження експортного мита на зернові для стимулювання створення доданої вартості в агросекторі всередині країни?
В моєму розумінні, для України зернові культури — як нафта. По суті, це основне джерело наших надр. І було б абсолютно раціонально та доцільно запровадити невелике експортне мито на продукти сільського господарства. Насамперед на продукти зернової групи. На ті коди, до яких належить пшениця й решта, що з нею пов’язано.
Це й наповнення бюджету, і стимулювання створення потужностей із перероблення в Україні.
Якими є відмінності в трендах хлібо-булочного сегменту між нашим ринком і ринком сусідів?
Багато країн, за умов кризи, знизили ПДВ на харчові продукти. А Польща взагалі запровадила на них нульову ставку ПДВ. Це спричинило, природно, зниження цін. Тому сьогодні ціла низка профільних асоціацій уважно готують прорахунки та висновки для того, щоб звернутися, і вже звертаються до уряду з ініціативою розглянути можливість, по-перше, зниження ПДВ. А з іншого боку, запровадження мита на експорт зернових.
Я вам хочу сказати, що в Україну, названу житницею Європи, йде потік продуктів з усього світу.
Ринки сусідніх країн розвиваються набагато швидше та проходять ті етапи, які пройдемо й ми. Тобто ми нині перебуваємо на етапі бурхливого розвитку пекарень.
Ринок Польщі розвивається за двома основними напрямами, двома основними типами продукції. Нікуди не подінеться так звана фрешева продукція, або свіжовипечений хліб. Ця продукція була, є та залишиться на полицях магазинів завжди. І як правило, це продукція, що виходить зі стін індустріальних підприємств.
Другий напрям — те, що ми називаємо пекарнями, мініпекарнями, продукцією власної випічки в супермаркетах.
До сорока відсотків ринку чи близько того займатимуть індустріальні виробники хліба з хлібом масових сортів. Аналогічну частку займуть заморожені напівфабрикати індустріального виробництва. І двадцять відсотків я відводжу на крафтове виробництво — «пекарні крокової доступності», ексклюзивні булочні тощо. Ось так, з певною різницею у відсотках, виходячи з національних уподобань, виглядає ринок у цілому, в країнах, що сформувалися.
Станом на довоєнний 2021 рік, за даними Союзу «Борошномелів України», частка фуражної пшениці зросла й становила до 58 % загального врожаю — чи говорить це про те, що якість хліба на внутрішньому ринку буде знижуватися? Як позначилися воєнні дії на якості українського хліба?
З одного боку, немає чинника її зниження через воєнний час. Проте ми можемо зіткнутися із цим питанням уже цього року через значний дефіцит борошна з високими хлібопекарськими властивостями — того, що ми називаємо борошном другого класу. І на те є декілька причин. З одного боку, частина аграріїв цього року мінімізувала витрати на агрономічний цикл і менше інвестувала в технології. Проте навіть у тих аграріїв, які традиційно відрізняються високою якістю врожаю, є проблеми, спричинені специфікою погоди, що призвело до зниження якості пшениці. Як наслідок, це призведе до зниження якості борошна.
Індустріальні ж виробники не можуть погіршити якість виробництва хліба, бо так у нас побудовано все виробництво, стандартизовано. Як вимушений крок ми можемо обмежити виробництво певних сортів, якщо під нього буде недостатньо сировини чи на нього буде вища ціна через зростання цін на сировину.
Якою є ситуація із «сірими» ринками пшениці та борошна в Україні?
По-перше, «сірий» ринок пшениці справді є. Як визначити його розмір? Називають різні цифри, і в найпохмуріших чи найсміливіших припущеннях вважається, що цього ринку до п’ятдесяти відсотків.
За непрямими ознаками, якщо дивимося на середньорічне та середньоденне споживання, ми не дораховуємося, напевно, відсотків тридцять ринку.
Питання із сірим ринком борошна є цікавим. Для того щоб запустити цей ланцюжок, треба мати непідзвітне, «сіре», зерно, якого в країні, на мою думку, дуже багато.
Все починається навіть ще раніше — з ринку землі. Позаяк формування ринку землі перебуває на початковому етапі, то складно взагалі оцінити кількість землі в незаконній сівозміні. Це всілякі землі так званого запасу, землі громади та інше. Тобто земля, яка, швидше за все, в документообігу значиться як нерозорана натепер. І вона формує перший ринок цього самого зерна.
І ось далі виникає ланцюжок: неоформлене бездокументарне зерно, «сіре» борошно й далі якимось чином «сірий» хліб.
Текст: Юрій Майборода.