Війна принесла не лише виклики, а й відкрила нові горизонти для відновлення та розвитку. Сьогодні перед Україною стоїть унікальне завдання — закласти фундамент для незалежної та стійкої економіки через інвестиції у відбудову, зміцнення інфраструктури, оборонну сферу, енергетику та різноманітне виробництво. Теперішня реальність вимагає швидкого навчання й рішучих дій. Реалізовувати амбітні ідеї, навіть у найскладніших умовах — головна мета Ігоря Ліскі, засновника інвестиційної компанії EFI Group і співзасновника Українського інституту майбутнього.
Ігорю, ви є співзасновником Українського інституту майбутнього. Як діяльність у цьому інституті впливає на ваше бачення економічного розвитку України?
Інститут насправді помічний у кращому розумінні сьогодення та можливих варіантів розвитку майбутнього. Незалежні експерти використовують велику кількість аналітичних інструментів, щоб створювати прогнози розвитку країни, а почасти й світу. Вивчення чи хоча б ознайомлення з такими прогнозами та різними економічними моделями корисне для глибшого розуміння майбутнього. Завдяки цьому я бачу напрями, в яких варто вкладати зусилля й ресурси, щоб сприяти розвитку економіки та підтримувати промисловий потенціал.
Які соціальні ініціативи та проєкти ви вважаєте ключовими для повоєнної відбудови країни?
Пріоритетними є проєкти, які стануть опорою для відбудови інфраструктури. Як на мене, без працюючої економіки, якій потрібна інфраструктура, ми не зможемо виграти мир. І, звісно, потрібна підтримка людям: як медичні послуги, реабілітація військових і цивільних, так і освіта, а зокрема розвиток професійних училищ.
Нам треба всіма можливими силами відбудувати країну, повернути людей і зберегти тих, хто зараз у країні. Особливу увагу слід приділити створенню робочих місць у регіонах, щоб насправді мати стійку економіку.
Під час повномасштабного вторгнення я придбав палац у Роздолі. Це рішення було дуже непростим, але наважився на нього тому, що свою історію треба зберігати. І боляче розуміти, що такі можливості можуть зникати, якщо не дбати про захист культурних пам’яток. Ми зараз працюємо над тим, щоб зберегти, відновити й дати цьому проєкту особливий план розвитку. Цю роботу можна назвати новим форматом соціальної відповідальності бізнесу, та для мене це глибокі речі, про які мають дбати власне українці, ніхто, крім нас, цього не зробить.
Розкажіть детальніше про ваш новий проєкт — завод із виробництва віконного скла. Що стало поштовхом для реалізації цієї ідеї? Які строки будівництва?
Ідея проєкту була досить давно, але поштовхом, як не дивно, стало повномасштабне вторгнення. Оскільки співпрацювати з країнами-терористами ми дозволити собі не можемо, це прибирає основних глобальних конкурентів. Також відбудова країни потребує значних обсягів доступного та якісного скла, яке з усіх поглядів доцільніше виробляти всередині країни. Реалізація забере певний час зокрема й через масштаб підприємства, ми плануємо завершити будівництво та запустити першу лінію через 2–3 роки.
Інвестування зараз — це стратегічна підтримка економіки країни, і в довгостроковій перспективі це принесе дивіденди як для інвесторів, так і для країни.
Чи буде завод орієнтований виключно на внутрішній ринок України, чи плануються також експортні можливості?
Наша головна мета — задовольнити потреби внутрішнього ринку. Раніше країна понад 75 % скла імпортувала з тих же Росії та Білорусі. Наразі попит, звісно, зменшився, але вся відбудова країни потребує внутрішнього виробника, який закриє потребу. Наш завод буде виготовляти саме листове скло, яке, зокрема, використовується для створення вікон. Ми досить довго розвиваємо цей інвестиційний проєкт, маємо готову технічний складник і наступного року плануємо розпочати будівництво.
Ви анонсували інвестиції у 240 млн дол. США. Яка структура цих інвестицій та яку частку цієї суми вже вдалося залучити?
Ці інвестиції охоплюють інфраструктуру, технологічне обладнання та створення робочих місць. Наразі про залучену частку говорити не можу, але зацікавленість серед приватних інвесторів і фінансових установ значна. Також тривають переговори з міжнародними партнерами для повного фінансування. Ми розглядаємо структуру як 25 % власних коштів і 75 % інвестиційних.
Як повномасштабна війна вплинула на ваші фінансові рішення та ризики, пов’язані із цим проєктом?
Ідея проєкту була давно, війна лише підкреслила його важливість. Звісно, ризиків, зокрема безпекових, стало значно більше. Та ми продовжуємо роботу, команда горить ідеєю реалізувати такий масштабний проєкт, ми заглиблені в аналітиці по ринку скла. До всього, я вважаю залучення інвестицій ще й власною соціальною місією. Інвестування зараз — це стратегічна підтримка економіки країни, і в довгостроковій перспективі це принесе дивіденди як для інвесторів, так і для країни.
Як ви оцінюєте значення таких проєктів для економічної незалежності країни, особливо в умовах, коли більшість сировини раніше закуповувалася за кордоном?
Ми мусимо перебудувати всі сфери економіки під проєкти, які дають продукт із доданою вартістю. Іноді нам не вистачає сміливості це робити, іноді знань, іноді глобального погляду на нас самих. Та лише так долається синдром меншовартості, так будується сильна економіка. У нас багато потрібної сировини, купа чудових ідей і є люди, цілі команди, які здатні робити круті проєкти, технологічні речі. Ми можемо навіть Китай із його виробничими потужностями замінити для Європи. Треба готувати такі підприємства, уже зараз запускати хвилю індустріалізації.
Які фактори наразі є основними перепонами для залучення фінансування на такі масштабні проєкти в Україні?
На жаль, головні ризики для залучення фінансування можна перерахувати на пальцях однієї руки й вони геть не нові для нашої країни. Основні перепони — це безпека, відсутність повноцінної системи страхування від військових ризиків і, звісно, відсутність зрозумілої та стабільної правової бази для інвесторів. Ми як країна мусимо боротися за кожного інвестора, бути конкурентоспроможними серед інших європейських країн. Це значна робота, але без неї говорити про квітуче майбутнє для України важко.
Основні перепони для залучення інвестування в Україні — це безпека, відсутність повноцінної системи страхування від військових ризиків і, звісно, відсутність зрозумілої та стабільної правової бази для інвесторів.
Як ви бачите роль держави в підтримці таких промислових ініціатив?
Бачу, що новий суспільний договір уже працює в багатьох сферах нашого життя. Ми стали більш вільними, сміливими й готові боротися за свою гідність. Тому й держава, як на мій погляд, повільно, але змінюється. В деяких сферах ці зміни дуже помітні, що додає довіри до неї та віри в майбутнє. Переконаний, що з початком повномасштабного вторгнення українці більше почали розуміти, що насправді повинні робити СБУ, ЗСУ, для чого мусить удосконалюватися система охорони здоров’я та чому повинні розвиватися місцеві громади. Суспільство має запит на краще життя, ми питатимемо в держави про її недопрацювання. Але переконаний, що відповідальність із себе зняти не можемо й мусимо допомагати державі ставати кращою, створювати це поле довіри для спільних ефективних дій. Держава повинна стати нашим партнером, потужним лідером, який здатен створювати сприятливе регуляторне середовище та пропонувати податкові пільги й гарантії для інвесторів. Не маю сумнівів, що саме це посилить довіру іноземних інвесторів і спонукатиме локальний бізнес до розвитку.
Які найскладніші виклики нині стоять перед вами як перед інвестором і бізнесменом?
Мабуть, тепер найбільший виклик для будь-якого українця — це зберегти свою психологічну стабільність. На кожному з нас велика відповідальність, у такі часи й створюється когорта відповідальних лідерів. Та для себе розумію, що від моїх ідей, рішень і сміливості загалом залежить не тільки моя родина, а й сім’ї моїх співробітників, громади, в яких збудовані мої заводи. Зробити все, що від мене залежить, щоб ми змогли втриматися, виграти війну, жити й розбудовувати наш мир. Таке завдання мінімум.
240 млн дол. США – анонсований розмір інвестицій EFI Group у завод із виробництва віконного скла в Україні. Ці інвестиції охоплюють інфраструктуру, технологічне обладнання та створення робочих місць.
Є безліч викликів кожного дня: від безпеки до економічної нестабільності, але ніхто, крім нас, так сильно не хоче квітучого майбутнього для українців. Тому вже вчимося адаптуватися дуже швидко до нових викликів, пристосовувати бізнес-процеси до нових умов, зберігати конкурентоспроможність попри всі проблеми. Я хочу будувати великі підприємства, які змінюють галузь і розказують світові нові історії про мою країну. Тому від серпня 2014-го, коли ми починали будувати завод із виробництва меду, під час ковідних років, коли запускали завод з виробництва високопротеїнових кормових добавок, до сьогоднішнього скляного заводу для мене головне — це реалізовувати амбітні ідеї. Немає нічого неможливого, попри всі виклики й ризики.
Як змінюються підходи до інвестування в Україні в умовах війни? Чи бачите ви нині нові можливості для українських бізнесменів? У яких сферах?
Війна відкрила можливості для інвестицій у відбудову та зміцнення інфраструктури в галузі оборони, енергетики та різноманітного виробництва. Очевидно, що купа проєктів з оборонки не можуть бути публічними, але можуть бути дуже інвестиційно привабливими. Багато цікавих проєктів на етапі розроблення, готуються до запуску.
Бачу також неабиякий потенціал інноваційних проєктів у відновлювальній енергетиці, креативних індустріях, ІТ. Підходи, мабуть, не змінилися, багато хто став обережнішим з інвестуванням. Але команди й проєкти стали амбітнішими, ніби подорослішали. Та все ж багато чому ще треба вчитися: від елементарного — вивчити англійську — до правильної подачі інвестиційного проєкту. Це нова реальність: треба безупинно вчитися й саме зараз треба закладати основи для незалежної та стійкої економіки.
Текст: Ганна Хмара