Вівторок, 11 Червня

ПРАГМАТИЧНИЙ БОРЕЦЬ. Майбутнє Тайваню під керівництвом Лай Цінде залежить від можливості подолання суперечок, які накопичувалися останні 75 років.

Пекін не бажав його перемоги. Про таке начебто Сі Цзіньпін особисто попереджав Джо Байдена. Але це трапилося — у січні 2024 року Лай Цінде впевнено переміг на президентських виборах у Тайвані. Він за незалежність острова попри військові погрози КНР та прагне мирних рішень.

Матір Лай Цінде не схвалювала доволі несподіване рішення сина в середині 90-х років піти в політику. На той час він уже був досвідченим і знаним лікарем — національним експертом з ушкоджень спинного мозку з дипломами престижних національних університетів і Гарвардської школи охорони здоров’я (США). Але матері нічого не залишилося, окрім як підтримати сина. Так вона робила все життя, та й знала про наполегливий характер сина.

Лай Цінде - тайванський політик, президент Китайської Республіки
Лай Цінде – тайванський політик, президент Китайської Республіки

Лай народився 6 жовтня 1959 року, а вже за два роки не стало батька. Він загинув унаслідок нещасного випадку на роботі — працював шахтарем. Мати залишилася разом із шістьма дітьми. Вдруге заміж не виходила, тяжко працювала заради сім’ї, яка жила дуже бідно.

Якось Лай зізнався, що найбільше надбання, яке йому залишив батько, — саме бідність родини. Пояснив це так: «Виростаючи в такій сім’ї, ми ставатимемо зрілими, матимемо більше сили волі та сміливості долати труднощі».

Тепер Цінде має все це використати, щоб посилити свою боротьбу за майбутнє Тайваню, зокрема подолати суперечності, які накопичувалися щонайменше протягом останніх 75 років. І без екскурсу в історію їх важко пояснити.

Мала батьківщина майбутнього президента — сільське прибережне містечко Ваньлі, що на півночі острова Тайвань. Розташовано воно дуже близько до материкового Китаю — Китайської Народної Республіки (КНР). Їх розділяє Тайванська протока: відстань 150 кілометрів. А від одного з чисельних маленьких островів, що належать Тайваню, взагалі 10 кілометрів.

Два об’єкти в Східній Азії близькі за географією, мовою, мають спільні культурні коріння. А ось історично вони вже доволі далекі. На материку панує комуністичний стрій, а на острові — демократичний.

Комуністична партія на чолі КНР переконана, що Тайвань — невіддільна провінція КНР. Натомість на острові наполягають, що він є незалежною державою з власною конституцією, армією й обраним урядом.

Гострі розбіжності народилися й тягнуться з 1949 року. Саме тоді китайські комуністи внаслідок багаторічної громадянської війни повалили владу партії Гоміндан. Замість Китайської Республіки було проголошено Китайську Народну Республіку.

Еліта Гоміндан із цим не погодилася, але змушена була разом із частиною своєї армії втікати на острів Тайвань, точніше, як вона тоді думала, тимчасово евакуйовуватися — до повалення «незаконного комуністичного уряду». Острів до того тривалий час перебував під окупацією Японії. Його звільнили війська союзників у Другу світову війну.

Гоміндан швиденько оголосив воєнний стан — фактично диктатуру. Демократичні норми Китайської Республіки було призупинено. До слова, уряд і до того ними нехтував. Розквіт знайомої нам корупції та соціально-економічних проблем призвели до перемоги комуністів на материку.

Щось подібне стало однією з причин скасування воєнного стану в 1987 році та початку демократичних змін. Але Гоміндану вдалося ще до того налаштувати ефективну економіку. Цим острів користується й досі.

За даними Міжнародного валютного фонду, у 2023 році валовий внутрішній продукт на душу населення Тайваню становив майже 34 000 доларів США. У відповідній статистиці він одразу після Японії, випереджаючи Південну Корею і більш ніж удвічі перевищуючи показник Китаю.

Хоча в цілому материковий Китай в економічному плані перевершує Тайвань більше ніж у десять разів. Майже такий рахунок у військовому плані — на користь двохмільйонної армії КНР. Пекін десятиліттями не втомлюється нагадувати про своє бажання повернути острів в «обійми батьківщини».

Нинішній лідер КНР — Сі Цзіньпін — на останньому з’їзді Комуністичної партії Китаю у 2022 році заявив, що його країна боротиметься мирним шляхом за возз’єднання, але залишає «… можливість вжити всіх необхідних заходів. Це спрямовано виключно проти втручання зовнішніх сил і нечисленних сепаратистів, які прагнуть “незалежності Тайваню”, та їхньої сепаратистської діяльності».

Такими сепаратистами китайські комуністи завжди вважали членів Демократичної прогресивної партії (ДПП) Тайваню. Це не завадило тайванцям 13 січня 2024 року обрати лідера цієї партії Лай Цінде своїм президентом. Пекін називав його не тільки «сепаратистом», а й «підбурювачем війни», «порушником спокою».

КНР ніколи не шкодувала гроші на дезінформацію, спрямовану на тайванців. Напередодні президентських виборів 2024 року це посилилося. Шведський дослідницький інститут V Dem вважав, що Тайвань у той час опинився під найбільшою загрозою у світі щодо дезінформації з боку іноземної держави. Доволі схоже на українські реалії напередодні повномасштабного вторгнення Росії. Але про такі паралелі трохи нижче.

Утворення Демократичної прогресивної партії на Тайвані пов’язано з демократичними змінами, які настали після скасування на острові воєнного стану й початку сміливих дебатів щодо можливості офіційного оголошення незалежності Тайваню.

ДПП від самого початку займала доволі категоричну позицію — аж до проголошення Тайванської Республіки замість Китайської. А ось Гоміндан схильний до компромісів. Його уряд уклав з офіційним Пекіном «Консенсус 1992 року».

Обидві сторони визнали, що «Китай і Тайвань — не окремі держави», але при цьому відмовилися від власних інтерпретацій хто головніший — «Китайська Народна Республіка» чи «Республіка Китай».

Традиційно після 2000 року президентами острова по черзі ставали представники Гоміндану та ДТП, які перебували на цій посади два конституційні строки, тобто вісім років. І ось у 2024 році цю чергу було порушено. Президентку Цай Інвень, яка при владі з 2016 року, у 2024-му змінює її однопартієць Лай Цінде, що співпрацював із нею як її віцепрезидент.

І ще про одну традицію тайванської політики — напередодні виборів загострюються сперечання щодо стосунків із Китаєм. Після виборів переможець пом’якшує свою позицію. У випадку з ДПП — це уникнення акценту щодо радикальної підтримки незалежності.

Я — «прагматичний борець за тайванську незалежність». Так про себе говорив у 2017 році Лай. Уже 2023 року під час президентських перегонів він заявляв про відсутність необхідності проголошення незалежності — «Тайвань уже є суверенною, незалежною країною під назвою Китайська Республіка». Обережність допомогла: він посів перше місце за підсумками виборів 13 січня 2024 року (40,05 %).

КНР цьому не зраділа, але зразу ж її пропаганда знайшла контраргумент — мовляв, ось бачите: менше як половина населення острова за незалежність. До того ж паралельно з президентом тайванці обирали 113 депутатів парламенту — Законодавчого Юаня. Тут виграла партія Гоміндан: 52 мандати, у ДПП — 51, у Тайванської народної партії — 8. Порівняно з попередніми парламентськими виборами Гоміндан додав 14 мандатів, а ось ДПП втратила 10 і водночас втратила більшість. Президенту Лай Цінде буде набагато складніше, ніж його попередниці, проводити ініціативи через депутатські голосування.

Доволі цікаві й цифри президентських перегонів. Хоу Ю-і з Гоміндану — на другому місці (33,49 %). Він виступав за компроміси з Китаєм, називав голосування вибором між війною та миром. Середню позицію в цьому питанні та трете місце у виборах (26,46 %) мав Ке Веньчже з Тайванської народної партії. Він говорив, що ДПП занадто радикальна, а Гоміндан — занадто м’який. Ке зосередився на економічних проблемах, зокрема високих цінах на житло, і досягнув популярності серед молоді.

До речі, саме фактор поколінь грав і на користь Лая. Демографи відзначають, що на острові все менше тих, хто прийшов туди в 1949-му внаслідок евакуації Гоміндан із материка. Їх і так було набагато менше, ніж корінних мешканців острова. Тут доречно нагадати, що Тайвань був під окупацією Японії з 1895 року, тобто відірваність від материка має давню історію.

А статистика свідчить, що з 90-х років значно зменшилася кількість тих мешканців острова, які вважають себе китайцями, або китайцями й тайванцями одночасно. У 1992 році тільки 17 % населення острова вважали себе тайванцями, а вже у 2020-му — 64 %.

Водночас спостерігачі радять будь-кому з керівників Тайваню звернути увагу саме на економічні проблеми. Острівна економіка попри досягнення все ж у так званій пастці середніх доходів населення. Її інфраструктура не в найкращому стані, наприклад та ж залізниця.

Лай Цінде вже зазнав гіркий смак поразок. Йому довелося залишати посаду прем’єр-міністра (2017–2019 рр.), коли його партія програла Гоміндану на місцевих виборах.

У 2022 році такий програш трапився знову. Але цього разу все обернулося на користь Лая. Тодішня президентка країни Цай Інвень відмовилася від посади керівника ДПП. Партійці обрали Лая. Це відбулося на початку 2023-го. Керівна партія таким чином вирішила відновити сили напередодні президентських виборів 2024 року. Переможець отримав 99,65 % голосів рядових членів ДНП. Що ж, партія не помилилася, а новий лідер записав у свою політичну біографію ще одну перемогу.

На його рахунку багаторічний досвід мера міста Тайнань, депутатства у місцевих і національному парламентах. Це навіть надихнуло його висунути свою кандидатуру в президентських праймеріз ДПП у 2019 році. Він програв Цай Інвень.

Тоді не всі сприйняли з розумінням виклик Лая чинній президентці, але він заявив: «Наша культура полягає в тому, що, хоча ми конкуруємо всередині країни, ми об’єднані зовні». Цай погодилася з тим, що Лай став віцепрезидентом у її адміністрації. У передвиборчих роликах на підтримку Лая вже як кандидата в президенти вона гордо заявляла, що передає кермо в надійні руки.

Зразу ж після обрання на посаду голови партії він сказав: «Моя мета кристально ясна — об’єднати партію… Мета існування ДДП — боротьба за Тайвань». Нагадаємо, що це був початок 2023-го, коли повномасштабне вторгнення Росії в Україну тривало вже майже 1 рік.

«Тайвань — це азійська Україна», «Сьогодні Україна — завтра Тайвань» — такі порівняння на той час уже стали популярними в медіа та серед експертів. Офіційна позиція Тайваню з приводу російського вторгнення була однозначно проукраїнською.

Стримування українцями агресора надихає ДПП, адже воно показало, що кількісні переваги не завжди дорівнюють якісним. Це також спонукало тайванців до певної згуртованості. Вони стали відвідувати курси з виживання, володіння зброєю. Країна розпочала співпрацювати з кількома провайдерами супутникових цифрових послуг. На острові врахували примхливість залежності від сервісу Starlink. Серед законодавчих змін — збільшення строку обов’язкової служби: із чотирьох місяців до одного року. Нововведення набрало чинності у 2024 році за підтримки 80 % населення острова.

І все ж спостерігачі досі відзначають певну інфантильність тайванців — обсяги витрат на оборону зростають, але становлять трохи більше за 2 % обсягів держбюджету. Можливо, цьому сприяє обнадійливіше ставлення до них, ніж до України, з боку нинішнього глави Білого дому Джо Байдена. Він заявив, що США допомагатиме Тайваню в будь-який спосіб, якщо острів зазнає зовнішнього втручання. Тим часом Тайвань, разом з Україною й Ізраїлем, потрапив в один пакет із військової допомоги, який кілька місяців із кінця 2023 року блокується в Палаті представників США.

Факт американської підтримки завжди був важливим для Тайваню. І, можливо, усвідомлення його значення посилалось у зв’язку з агресивною політикою Росії, фактичного союзника КНР. Причому задовго до 24 лютого 2022 року. Коли у 2016 році на президентських виборах в США переміг Дональд Трамп, президентка Цай Інвень зателефонувала йому. Це суперечило американській політиці, що встановилася на догоду компромісам із КНР, ще в 1979 році.

Тоді припинились офіційні відносини Тайваню не тільки з США, а й із більшістю країн світу. Нині він має дипломатичні відносини з 12 країнами. Але все це не перервало тісні неофіційні й особливо економічні зв’язки практично з усім світом. Насамперед це пов’язано з тим, що Тайвань залишається «номер один» у світі з експорту високоякісних напівпровідників, які застосовують у виробництві від елементарних електроприводів до надскладних ракет.

Такого потужного економічного аргументу в тієї ж України немає. Підрахунки свідчать, що можливий конфлікт між Китаєм і Тайванем спричинить негативні наслідки, які щонайменше в десять разів більше нашкодять світовій економіці, ніж війна Росії проти України. У той самий Китай Тайвань кілька років поспіль найбільше спрямовував свої інвестиції — більше, ніж у всі країни Південної Азії. Лише у 2023 році вперше трапилося навпаки, але цифри все ще сягають кілька мільярдів доларів США. 22 % товарообігу Тайваню досі припадає на Китай. Така ситуація додає оптимізму тим, хто вважає, що Сі Цзіньпін буде раціональнішим, ніж Володимир Путін. Щоправда, американське розвідувальне агентство ЦРУ повідомляло: Сі Цзіньпін бажає, щоб його військо було готове до вторгнення на Тайвань до 2027 року.

Лай Цінде говорить, що його країна прагне співпрацювати з Китаєм «заради миру та процвітання». По суті, він готовий продовжувати політику збереження статус-кво. Проте керівництво Тайваню навряд чи розслабиться. Щорічні навчання і щоденні патрулювання острова збройними силами КНР тримають напругу та сприяють чуткам про те, що Третя світова війна розпочнеться саме з Тайваню.

Коли в Лай Цінде, як у батька двох синів і дідуся, спитали, чому треба воювати, то він відповів: «Ми виросли на цій землі, ми повинні боротися за неї…».

ТЕКСТ: Анатолій Мішин.