Про вплив війни на українське суспільство та ставлення до інституту шлюбу в Україні, зміни в юридичних практиках щодо шлюбних контрактів і поділу майна розповідає Наталія Горбаль — досвідчений юрист і адвокат, відомий експерт у сфері сімейного права.
Як війна змінила ставлення українців до інституту шлюбу?
Я не можу сказати, що відбулися саме зміни ставлення до інституту шлюбу. Адже, говорячи про зміни, очевидно, має розумітися, що до війни було щось одне, а після її початку стало іншим. Ні. Такого не відбулося в глобальному сенсі. Попри всі розмови про те, що інститут шлюбу програє, скажемо, так званому «цивільному шлюбу», шлюб все ж таки тримає свої позиції твердо. Достатньо пригадати 2022 рік, коли відбувся «весільний бум». Так, усі ці процеси вочевидь проходили, перш за все, під впливом емоцій, і в той період більшість шлюбів укладалися достатньо імпульсивно — як наслідок, надалі така кількість «швидкісних» шлюбів призвела лише до збільшення кількості розлучень. Але це не стало підставою для того, щоб інститут шлюбу сприймався інакше, аніж до війни. Тобто інститут шлюбу завжди був і залишається основою для тих, хто справді прагне створити сім’ю.
Тому я б сказала, що відбулися зміни не щодо інституту шлюбу, як такого, а тепер ми спостерігаємо зміни, пов’язані зі сприйняттям себе в шлюбі кожним із подружжя. Це й про те, яку роль кожен гратиме в шлюбі, і про тотожність життєвих цінностей, і про традиції, які запроваджуватимуться в новій сім’ї, і про культурний код української родини, і про обговорення важливих питань життєдіяльності сім’ї та як і завдяки чому така життєдіяльність забезпечуватиметься.
Тому, якщо й говорити про зміни ставлення до шлюбу, то я б відмітила більш усвідомлене ставлення і сприйняття себе в шлюбі, адже потрясінь в нас і так вистачає. Саме у зв’язку із цим більшість людей, укладаючи шлюб, розуміє, для чого це робиться, і фактично здійснює вибір, але не щодо самого факту одруження, а щодо наслідків, які відбуваються після цього.
Якою є роль юридичних консультацій у сімейних справах під час війни? Які питання найактуальніші для пар у цей період?
Не можу сказати, що процес консультування якось відрізняється від того, як це було до повномасштабного російського нападу. Разом із тим, сьогодні спостерігається бажання людей самим розібратися в тих чи інших питаннях, навіть ще до виникнення проблеми, як такої, а не покладатися на якусь інформацію, яку десь почув. Раніше все ж таки переважна кількість консультацій відбувалася тоді, коли вже щось трапилось і фактично на консультації ти розв’язував те, що вже існувало та його треба було виправляти, замість того, щоб запобігати появі таких обставин.
Тепер усе більше, принаймні в моїй практиці, проводяться консультації, які можна схарактеризувати як роз’яснювальні або просвітницькі. Тобто на момент проведення консультації питання, яке треба розв’язати, стоїть лише теоретично, але людина в буквальному сенсі дозволяє собі ці знання щодо цього питання, тому приходить на консультацію, і напрацьовується не один, а декілька варіантів розв’язання одного й того самого питання. І це також можна віднести до усвідомленого підходу до свого життя і замість того, щоб витрачати час на розв’язання спорів — а це може тягнутися роками, — краще присвятити одну годину для шлюбної освіти, навіть, якщо це стосується лише одного питання.
Також можна відмітити певні зміни щодо запитів, з якими звертаються на консультацію. Найчастіше, як це не дивно, звертаються з питань укладення договорів між подружжям (шлюбний договір, договір про участь батьків у виховані та утриманні дитини, договір про поділ майна, спадковий договір).
Також сьогодні я б відзначила те, що ті, хто звертаються із запитом на консультацію про розірвання шлюбу, більшість часу присвячують не тому, як розлучитися, а саме наслідкам, які настають після розлучень.
Чи зросла кількість випадків, коли українці звертаються до судів за поділом майна або визначенням місця проживання дітей після переїзду з тимчасово окупованих територій чи за кордон?
З огляду на те, що щодо загаданих вами випадків окремої статистики, як такої, не ведеться, і з урахуванням того, що, так чи інакше, в українські суди звертаються саме громадяни України (самостійно або через представників), де б вони не перебували, то тут можна говорити лише про те, що кількість таких звернень справді збільшилася в порівнянні з тим, як це було до початку війни та масових від’їздів громадян України за кордон. Але ці питання не розв’язуються самі по собі. Зазвичай усе починається з розірвання шлюбу й уже супроводжується питаннями про поділ майна та визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Також додатково можуть розглядатися питання щодо аліментів (на дитину або дружину). Тому достатньо подивиться на цифри статистики щодо розлучень, і все стане зрозумілим.
Як війна вплинула на питання опіки над дітьми, коли один із батьків залишає країну або перебуває на фронті?
Якщо говорити мовою законодавця, то опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, яких визнано недієздатними. Тому, якщо дитина залишається проживати з одним із батьків через наявні обставини, то опіка не встановлюються, адже немає підстав. Тут, скоріш, має йтися про те, що дитина через поточні обставини позбавлена можливості участі обох батьків у її житті. Але сьогодні за допомогою різноманітних засобів зв’язку цю проблему можна усунути, головне, щоб у самих батьків було таке бажання.
Як сильно вплинула війна на динаміку укладення шлюбних договорів, що передбачають захист фінансових інтересів?
Війна справді змінила багато аспектів нашого життя, і одним із таких стала динаміка укладення шлюбних контрактів, особливо тих, що передбачають захист фінансових інтересів. Більшість людей гостро відчула, що хоче мати хоч якусь стабільність. Очевидно, саме тому згадали про цей юридичний інструмент — шлюбний договір.
Якщо до війни шлюбні договори часто вважалися чимось другорядним для багатьох пар, то зараз вони стали важливим елементом планування майбутнього. В умовах, коли кожен день приносить нові виклики, люди прагнуть мінімізувати непередбачуваність у своїх відносинах, зокрема в питаннях майна та фінансів. Шлюбний договір дає можливість чітко визначити, хто й за що відповідатиме, а також передбачити, як розподілятимуться ресурси в разі розлучення або в разі змін у життєвих обставинах.
Тепер цей процес часто набуває додаткового емоційного виміру. Для багатьох людей укладення шлюбного договору стало не просто юридичною формальністю, а своєрідним «терапевтичним сеансом», під час якого партнери відкрито обговорюють свої очікування, тривоги та бажання на майбутнє. Це не просто укладання сухих умов — це можливість для кожного з подружжя краще зрозуміти одне одного, погодити свої життєві цінності й визначити, як вони діятимуть разом у майбутньому.
Проте важливо розуміти, що йдеться не про стандартні, шаблонні шлюбні договори, які можна просто підписати за зразком. В умовах війни та соціальних змін кожен шлюбний договір має бути індивідуально розроблений, враховуючи специфіку сім’ї та її потреби. Це означає, що правові умови мають бути гнучкими й персоналізованими, щоб насправді захищати інтереси обох сторін і допомагати створити стабільність у нестабільний час.
Тож укладення шлюбного договору стало не просто юридичним кроком, а необхідною умовою для побудови взаємної довіри та впевненості в майбутньому, що в умовах війни й соціальних потрясінь стає надзвичайно важливим.
Які прогнози ви маєте щодо майбутнього інституту шлюбу в Україні після завершення війни? Чи буде це період відновлення або зміни принципів?
Майбутнє інституту шлюбу безпосередньо пов’язано зі шлюбною освітою і сприйняттям шлюбу як розумного партнерства. Українці пізнають себе заново й відкривають нові цінності для себе та своєї родини. Саме тому прямо зараз у нас є шанс закласти новий здоровий фундамент сімейної культури в Україні. За високого рівня свідомості українському суспільству бракує юридичної та сімейної культури; радянське минуле залишило нам у спадок забобони та хибні уявлення про шлюб. Але сьогодні ми можемо не просто говорити про проблеми нашого суспільства, а й долати їх і вчитися жити по-новому. Відмовлятися від шкідливої спадщини минулого та будувати стосунки на принципах поваги, рівності, турботи й підтримки.