Коли значна кількість українських переселенців унаслідок повномасштабного вторгнення РФ в Україну на початку 2022 року виїхали за кордон, останнє, про що вони думали, — економічні наслідки такого переїзду. Однак станом на середину 2023 р. у багатьох країнах тривалого перебування українців уже підійшли дедлайни для подання щорічних податкових декларацій фізичних осіб за 2022-й. І раптово на зміну питанням «безпеки» й «освіти для дітей» на перший план стали виходити питання «а в якій країні мені тепер сплачувати податки та скільки саме?». І чи правдиві всі чутки, що більшість українців ризикують як продовжувати сплачувати податки в України, так і сплачувати їх у країні тимчасового проживання?
Тож нумо розбиратись, хто саме і за яких обставин може стикнутись із проблемою подвійної сплати податків.
Питання розподілу податків між різними країнами першочергово залежить від визначення статусу «резидента». І за поточних реалій українці потрапляють під класичне «дуальне резидентство». Коли й Україна, і країна перебування мають юридичні підстави вважати особу власним резидентом. Найпоширеніші критерії для визначення «резидентства» — перебування в країні більш ніж 183 дні та/або наявність у країні більшості елементів центру життєвих інтересів, до яких належать, зокрема: імміграційний статус, місце проживання дітей і подружжя, наявність нерухомості (включно з орендованою для проживання), наявність рухомого майна (також і бізнес), наявність локальних джерел доходу, наявність ІПН та страхового поліса, наявність банківського рахунку тощо. І навіть якщо ЦЖІ залишатиметься в Україні, проте фактично понад пів року особа в цьому ж періоді проживатиме за кордоном у країні, де строк перебування є самостійною ознакою резидентського статусу, — це означатиме подвійне резидентство.
На сьогодні лише Ірландія, Литва, Латвія, Польща офіційно висловили позицію, що готові враховувати певну «особливість» становища українців у розрізі визначення статусу резидента та/або їхніх податкових зобов’язань. Решта країн виходитимуть із загальних правил локального законодавства й положень міжнародних конвенцій.
Подвійне резидентство може перетікати в конфлікт подвійного оподаткування. Адже за базовим правилом міжнародного оподаткування резиденти зобов’язані сплачувати податки зі всесвітніх доходів (незалежно від джерела виплати) та декларувати активи (незалежно від місця їх розташування). Натомість нерезиденти зобов’язані сплачувати податки лише в разі наявності локальних джерел походження доходу з відповідної країни.
І подвійне оподаткування одного й того самого доходу в різних країнах, на жаль, у випадку українців можливе на практиці навіть незалежно від застосування положень міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування (КпУПО). Адже окрім локального законодавства, саме двосторонні КпУПО передбачають методи уникнення подвійного оподаткування — податковий кредит на податок у джерела, вже утриманий у країні походження доходу, чи повне звільнення від сплати податку, уже сплаченого за кордоном із цього ж доходу.
Складність «українських» випадків у тому, що кожною конвенцію передбачено, що її дія поширюється на ПДФО, однак не поширюється на єдиний податок, військовий збір і ЄСВ.
Отже, саме для випадків 1) підприємницьких доходів українців, які з 2022 року фактично проводять підприємницьку діяльність з-поза меж України, зберігаючи статус ФОПів-єдиноподатників, та для випадків 2) виплати заробітних плат дистанційним працівникам українських роботодавців, що тепер проживають за кордоном, — максимально вірогідні ризики подвійної сплати податків (чи навіть потрійної, якщо рахувати соціальні внески) двом країнам одночасно.
ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ДОХОДІВ
Принципи міжнародного оподаткування й двосторонні КпУПО (ст. 7 та 14) передбачають, що підприємницькі доходи базово оподатковуються лише в країні резидентства фізичної особи. Ось чому важливо визначатись із «фінальним» резидентством за допомогою конкретної КпУПО. Однак є загальне виключення: якщо в країні перебування фізичної особи розміщена «постійна база» для отримання такого доходу, ця країна має право оподатковувати частину доходу, що належить до цієї бази, навіть якщо отримувач доходу — нерезидент.
Саме тому, коли українські ФОПи, які виконують особисту інтелектуальну працю (IT-послуги, консалтинг тощо), без найнятого в Україні персоналу й без орендованого в Україні офісу, з 2022 р. фактично постійно (понад 183 днів на рік) проживають за кордоном, вони 1) набувають уже статус резидента іншої країни навіть за змістом КпУПО; або 2) створюють «постійну базу» за кордоном для доходу від своїх послуг, навіть якщо зберігають статус резидента України.
Якщо країна перебування буде країною резидентства — з підприємницьких доходів саме в країні перебування доведеться сплатити локальній ПДФО за місцевими правилами й ставками + також місцеві соціальні внески. Україна взагалі не матиме юридичного права на податки з підприємницьких доходів у більшості випадків (класичне виключення — ФОП здає в оренду українську нерухомість чи має персонал, що залишився в Україні). Саме тому для таких ФОП-доходів на практиці будуть ризики подвійного оподаткування: фактично сплачений (здебільшого безпідставно, а тому без можливості зарахування за кордоном) в Україні єдиний податок і ПДФО із соціалкою, які додатково доведеться сплатити в країні нового резидентства.
Але навіть якщо українець збереже статус резидента України, проте фактично вестиме підприємницьку діяльність постійно з території іншої країни, де перебуватиме «інструмент» отримання цього доходу (телефон, інтернет, ноутбук, власні мізки, персонал, ТЗ, приміщення тощо), а отже, «постійна база» такого доходу, то незалежно від сплати податків в Україні з такого доходу за той саме період доведеться сплатити податки також в країні перебування як країні «постійної бази» відповідного доходу. Але вже без необхідності сплачувати локальні соціальні внески.
ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ЗАРОБІТНИХ ПЛАТ
Принципи оподаткування й проблематика схожі з вищенаведеними. Відповідно до ст. 15 двосторонніх КпУПО ЗП базово оподатковується в країні резидентства фізичної особи. Якщо фактично робота, за яку отримується ЗП, здійснюється з території іншої держави (зокрема коли це територія резидентства роботодавця), така держава може взяти свою частку податку лише за умови, що співробітник на її території працює понад 183 днів.
Отже, якщо дистанційні співробітники українських компаній, які проживають за межами України більш ніж 183 днів на рік, працюючи дистанційно звідти, підпадатимуть там під локальне визначення резидента — в українського роботодавця відсутні правові підстави нараховувати на заробітну плату такого працівника ПДФО, ВЗ та ЄСВ за українськими ставками. Проте доведеться це робити, бо інакше зарплатні платежі не будуть проводити українські банки. У працівника в такому разі особиста відповідальність задекларувати такий зарплатний дохід в країні перебування як країні резидентства й сплатити податки та соціальні внески за локальними правилами й ставками. А оскільки «українські зарплатні податки» за таких обставин стягуватимуться безпідставно, — у такого працівника в країні резидентства не буде права отримати зарахування сплачених в Україні податків. Тож доведеться стикнутися з проблемою подвійного оподаткування.
Якщо ж дистанційному працівникові, що проживає більш як пів року за кордоном, навіть вдасться зберегти статус резидента України, країна перебування все одно має право стягнути з такого нерезидента ПДФО за локальними ставками, проте без права нарахувати локальні соціальні внески. І в такому разі вже Україна повинна надати податковий кредит своєму резидентові на податок, який на законних підставах сплачено за кордон. Тобто особа матиме право на повернення зайво сплачених податків (адже ставки ПДФО в Україні зазвичай менші ніж за кордоном), однак це право майже нереально реалізувати на практиці. На сьогодні подібної правозастосовчої практики для розв’язання проблеми подвійного оподаткування просто нема. Й український Мінфін навіть не вважає за потрібне надавати якісь роз’яснення із цього приводу чи сприяти законодавчим змінам.
Тематика податків важлива й тяжка, а тематика міжнародного оподаткування ще складніша, тож ми намагаємося всіма можливими засобами спростити розуміння загальних правил міжнародного оподаткування для українців. Задля чого створили окремий проєкт BEPS.space, розпочатий наразі з однойменного youtube і телеграм-каналу. До яких ми й запрошуємо приєднатись усіх, кому цікаві насамперед питання й тренди міжнародного оподаткування та поводження з іноземними активами.
За додатковою інформацією ви можете звернутися до LAW GUIDE за телефоном +38067-245-35-96 або електронною поштою hk@lawguide.com.ua