Війна, з одного боку, завдала значної шкоди українській промисловості й економіці, але, з іншого боку, стала потужним каталізатором для розвитку індустріальних парків. За три роки кількість офіційно зареєстрованих парків подвоїлася, що свідчить про активний розвиток цього ринку. Завдяки державній підтримці, інноваціям і екологічним ініціативам, парки трансформуються в сучасні кластери, які об’єднують виробництво, технології та «зелені» рішення, відкриваючи нові можливості для бізнесу й експорту, а також відіграватимуть важливу роль у повоєнній відбудові України, — акцентує СЕО ГК «Індустріальні парки України» Валерій Кирилко.
Індустріальні парки є важливим елементом економічного розвитку країни, залучаючи інвестиції та створюючи робочі місця. Як ви оцінюєте поточний стан індустріальних парків в Україні і які ключові фактори впливають на їх розвиток?
Сьогодні ринок індустріальних парків в Україні розвивається дуже активно, навіть динамічніше, ніж до початку повномасштабної війни.
Розвиток індустріальних парків можна умовно поділити на два етапи: довоєнний та період після повномасштабного вторгнення. Що таке індустріальні парки? Це, по суті, аналог вільних економічних зон — спеціально підготовлені промислові території, де діють податкові й технічні преференції, а також фінансові інструменти, спрямовані на залучення інвестицій. До війни таких умов практично не було. Не було ні податкових пільг, ні технічної підтримки від держави, тому попит із боку бізнесу був мінімальним. Підприємствам було все одно, де будуватися — на окремо купленій ділянці, у старій промисловій зоні чи в індустріальному парку. Ніяких додаткових переваг ця сфера не пропонувала.
Війна змінила все. У 2022 році було ухвалено пакет заохочувальних законів, які ввели преференції для учасників індустріальних парків і їх організаторів. Наприкінці 2023 року до бюджету внесли фінансове стимулювання, яке успішно реалізували у 2024 році. Крім того, з’явився потужний попит від релокованих підприємств, які шукали нові майданчики для розміщення. Це стало значним поштовхом для розвитку індустріальних парків.
Якщо до війни в Україні з зареєстрованих індустріальних парків працювало лише чотири, з яких у трьох був лише один резидент, то зараз їхня кількість зросла до 25. Я вважаю, що до кінця 2025 року їх кількість досягла вже 100, при цьому загальна кількість зареєстрованих парків сягне 100. У 2024 році було зареєстровано 31 індустріальний парк, що є абсолютним рекордом порівняно з 13 у 2023 році та 9 у 2022 році. Ця тенденція, на мою думку, збережеться, адже кількість ініціатив зі створення нових парків продовжує зростати.
Таким чином, сьогоднішній стан індустріальних парків в Україні можна схарактеризувати як найактивніший за всю історію їх розвитку, починаючи з 2012–2013 років.
Світовий досвід показує, що індустріальні парки можуть стати локомотивом економічного зростання. Чи маєте приклади успішних міжнародних моделей, які можна було б адаптувати в Україні?
У різних країнах історично склалися різні стратегії розвитку індустріальних парків, і кожна з них враховує місцеві економічні та соціальні умови. Чи можна адаптувати ці моделі до України? Звісно, але з обов’язковим урахуванням нашої специфіки.
До війни я часто наводив приклад того, як іноземні інвестори або оператори ставляться до індустріальних парків. У них це вже усталений підхід: індустріальний парк — це підготовлена земельна ділянка з комунікаціями, керуючою компанією, розбитими лотами та інфраструктурою. Інвестору достатньо обрати лот, і йому запропонують кредит, технічну підтримку та можливість побудувати об’єкт за власний кошт. У нас же досі є приклади, коли потенційному резиденту пропонують просто поле з бур’яном і кажуть: «Дайте гроші, і ми все підведемо».
Зараз ситуація поступово змінюється. У деяких індустріальних парках уже з’явилися європейські підходи. Але більшість парків ще далекі від цього ідеалу, навіть від базового європейського стандарту.
Щодо стратегій розвитку, то їх задає держава. Ми можемо запозичувати заохочувальні інструменти, які вже успішно працюють у наших сусідів. У світі ці інструменти досить універсальні: технічна та фінансова допомога, податкові пільги, сприятливі кредитні умови тощо. Єдине, що ми можемо зробити, — це збільшувати ці стимули, щоб стати більш конкурентоспроможними.
Наприклад, в Україні учасники індустріальних парків отримують звільнення від податку на прибуток, ввізного ПДВ на обладнання, а також можливість часткового погашення кредитів. Однак цього недостатньо. У Польщі, наприклад, через три роки держава може повернути до 50% інвестицій, якщо резидент виконав свої зобов’язання щодо створення робочих місць і сплати податків. У Туреччині місцеві органи влади можуть встановлювати додаткові стимули на рівні регіонів чи громад, що робить їхні парки привабливішими.
В Україні місцева влада може звільнити резидента від податку на землю або знизити орендну ставку до мінімуму, а також звільнити від податку на нерухомість. Але цього недостатньо. Наприклад, компенсація за підведення комунікацій до індустріального парку становить 150 мільйонів гривень. Це добре, але для багатьох проєктів, де вартість підведення комунікацій сягає 300–400 мільйонів гривень, цієї суми недостатньо. Особливо це актуально для громад, де бюджетні можливості обмежені.
Наразі в Україні іноземних компаній в індустріальних парках дуже мало — їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Щоб змінити цю ситуацію, нам потрібно посилювати стимули та робити нашу країну більш привабливою для іноземних інвестицій.
Війна внесла значні корективи в розвиток індустріальних парків. Як ви оцінюєте її вплив на сектор?
Як це не парадоксально, але саме початок повномасштабного вторгнення став потужним поштовхом для цієї сфери. Наприклад, одразу з’явилося близько півтори тисячі релокованих підприємств, які почали шукати промислові ділянки для перенесення своїх виробництв. Виявилося, що на той момент у Львівській області, де було зареєстровано 13 індустріальних парків, не було жодного вільного квадратного метра для розміщення цих підприємств. І це не тому, що всі площі були зайняті, а тому, що їх фізично не існувало — це були лише ділянки на папері або парки, які ще будувалися.
Релоковані підприємства почали заповнювати будь-які доступні промислові зони або шукати ділянки для створення власних індустріальних парків. Цією ситуацією скористалися деякі вже наявні парки, наприклад “Західноукраїнський промисловий ХАБ” або індустріальний парк у Білій Церкві, які швидко заповнили свої площі релокованими підприємствами. Це стало першим ефектом від війни.
Другий ефект полягав у тому, що навіть ті ділянки, які раніше були порожні, почали активно розвиватися. Власники земель зрозуміли, що потрібно будувати інфраструктуру, підводити комунікації та співпрацювати з потенційними резидентами. Це викликало хвилю нових ініціатив, яка й собі змусила державу звернути увагу на цей сектор. У 2022 році було ухвалено заохочувальні закони, а у 2023-му виділено кошти на розвиток індустріальних парків.
Що стосується змін у структурі попиту, то зараз найбільший попит спостерігається з боку виробників будівельних матеріалів, агросектору, ВПК та логістики.
Переміщення виробничих потужностей у західні регіони стало новим викликом для бізнесу та держави. Наскільки успішною була релокація підприємств і які ключові перешкоди виникають у цьому процесі?
Справді, понад тисяча підприємств вирішили перемістити свої виробництва до центральних або західних регіонів України. На початку війни вони зіткнулися з дефіцитом придатних площ для релокації. У таких умовах підприємства вдавалися до різних стратегій.
По-перше, вони шукали готові промислові зони з уже побудованими об’єктами нерухомості. По-друге, багато хто переносив обладнання на склади, поки шукав або будував нові приміщення. По-третє, з’явився новий тренд — створення індустріальних парків під власні потреби. Такі ініціатори отримали назву «промислові ініціатори». Наприклад, індустріальний парк «БФ Термінал» у Закарпатті було створено для будівництва великого заводу з виробництва МДФ. Цей завод займає дві третини території парку, а решту планують віддати під інші підприємства, пов’язані з виробництвом меблів або використанням МДФ. Цей підхід став досить популярним серед релокованих підприємств.
Однак процес релокації супроводжується низкою перешкод. По-перше, в Україні практично відсутні готові об’єкти промислової нерухомості, які можна було б негайно зайняти. Це означає, що релокованим підприємствам доводиться або будувати нові приміщення, або займати старі, часто застарілі промислові об’єкти.
По-друге, багато індустріальних парків не мають належних комунікацій. За даними Міністерства економіки, лише 21 індустріальний парк у країні має підведені електричні мережі. Це означає, що потенційним резидентам доводиться чекати до року, поки їм підведуть електромережі. Електрика — це найболючіша тема, оскільки вона становить до 70% витрат на комунікації. Також часто виникають проблеми з газом, водою, каналізацією та очисними спорудами. Для деяких підприємств, особливо в агросекторі, важливою є наявність залізничної гілки, але це вже менш поширена проблема.
Третім викликом є відсутність повноцінної екосистеми в індустріальних парках. Резиденти хочуть отримати не лише приміщення, але й охорону, технічну підтримку, логістичні послуги та іншу інфраструктуру, яка полегшує їхню роботу. На жаль, багато парків ще не готові забезпечити такий рівень сервісу.
Таким чином, хоча релокація підприємств стала важливим кроком для збереження виробничих потужностей, вона виявила серйозні проблеми в інфраструктурі та підході до розвитку індустріальних парків. Для подальшого успіху необхідно активізувати зусилля з підведення комунікацій, будівництва сучасних об’єктів нерухомості та створення повноцінної екосистеми для резидентів.
Залучення іноземних інвесторів є важливим для розвитку індустріальних парків. Які основні бар’єри стоять перед міжнародними інвесторами та як їх можна усунути?
Індустріальні парки в економічній політиці держави часто розглядаються як інструмент для залучення не лише внутрішніх, але й зовнішніх інвестицій. Успішність цієї програми можна оцінити за кількістю іноземних компаній, які входять до таких парків. На жаль, в Україні цей показник залишається низьким. До війни іноземні інвестори заходили до наших індустріальних парків дуже обмежено — можна згадати лише 2–3 резидентів, і то не всі з них встигли запустити свої виробництва.
Основні бар’єри для іноземних інвесторів:
- Війна та невизначеність. Наразі іноземці переважно «придивляються» до України, але їх інтерес поки що не перетворюється на реальні інвестиції. Військові ризики, відсутність надійного страхування та нестабільність стримують їхні рішення.
- Недосконале законодавство. До війни основним бар’єром була відсутність чітких правил гри, які б захищали інтереси іноземних інвесторів. Корупція, заплутана система отримання дозвільної документації та невідповідність європейським стандартам спричиняли недовіру.
- Відсутність стимулів. У багатьох країнах іноземні інвестори отримують значні преференції: податкові пільги, компенсації частини інвестицій, експортні стимули тощо. В Україні таких умов до війни практично не було.
Як усунути ці бар’єри?
- Забезпечити безпеку та стабільність.
- Покращити законодавчу базу.
- Запровадити додаткові стимули.
- Розвивати інфраструктуру.
- Створити екосистему.
Таким чином, для залучення іноземних інвесторів Україні потрібно поєднувати політику безпеки, законодавчі реформи, фінансові стимули та розвиток інфраструктури. Це дозволить перетворити індустріальні парки на справжні магніти для міжнародного капіталу.
Індустріальні парки можуть стати потужним магнітом для інвестицій, особливо в умовах післявоєнного відновлення. Які галузі та типи бізнесів зараз найбільш зацікавлені в співпраці з індустріальними парками України?
Насамперед слід враховувати, що війна та її наслідки продовжують впливати на економіку, і це відображається на попиті з боку бізнесу. Найбільший інтерес до індустріальних парків проявляють такі галузі:
- військово-промисловий комплекс (ВПК)
- виробництво будівельних матеріалів
- агропромисловий комплекс
- елеватори
- енергетика
- харчова промисловість
- класичні склади та логістичні центри.
Таким чином, індустріальні парки України зараз найпривабливіші для ВПК, виробників будівельних матеріалів, агропідприємств, логістичних компаній і енергетичних проєктів. Ці галузі стануть ключовими драйверами економічного відновлення та розвитку країни.
Міжнародні партнери та фінансові організації відіграють важливу роль у розвитку інфраструктурних проєктів. Чи є перспективи для залучення міжнародних грантів або програм технічної допомоги в індустріальні парки України?
На жаль, на сьогоднішні можливості залучення міжнародних грантів або програм технічної допомоги для розвитку інфраструктури індустріальних парків обмежені. Основна причина полягає в тому, що міжнародні організації та донори зосереджені на підтримці конкретних підприємств або резидентів, які вже працюють або планують працювати на території парків, а не на фінансуванні інфраструктурних проєктів, таких як підведення комунікацій, будівництво доріг чи залізничних гілок.
Основні моменти:
- Гранти для підприємств.
Наявні програми, як-от європейські або раніше USAID, надають гранти вже працюючим підприємствам для розвитку виробництва, закупівлі обладнання, впровадження нових технологій тощо. Однак ці гранти не покривають витрати на інфраструктуру індустріальних парків. - Обмеженість технічної допомоги.
Технічна допомога з боку міжнародних організацій зазвичай спрямована на підтримку конкретних резидентів або проєктів, а не на розвиток інфраструктури парків. - Кредитування інфраструктури.
Інвестиції в інфраструктуру індустріальних парків є ризикованими для міжнародних фінансових організацій, оскільки вони не мають гарантій повернення коштів. - Приклад Dragon Capital.
Єдиний відомий випадок — це індустріальний парк «Рясне-2»/«М-10 Lviv Industrial Park» у Львові, який керується Dragon Capital. Вони отримали кредит від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) на суму понад 24,5 мільйонів дол. США, застрахований від військових ризиків компанією MIGA. Однак ці кошти спрямовувалися не лише на інфраструктуру, а й на будівництво об’єктів для резидентів. - Перспективи.
Наразі перспективи залучення міжнародних грантів чи технічної допомоги для розвитку інфраструктури індустріальних парків залишаються туманними.
Попри те, що міжнародні гранти й програми технічної допомоги можуть підтримувати окремі підприємства чи проєкти в індустріальних парках, вони майже не покривають витрати на розвиток інфраструктури.
Сучасні індустріальні парки орієнтуються не лише на виробництво, а й на інновації, екологічність і технологічність. Чи бачите ви в Україні тенденцію до створення «зелених» та high-tech індустріальних парків, і які ініціативи вже впроваджуються в цьому напрямі?
Так, тенденція до створення «зелених» і high-tech індустріальних парків в Україні вже набирає обертів. Це пов’язано як з глобальними трендами на екологічність та інновації, так і з вимогами іноземних партнерів, які все більше звертають увагу на екологічний складник виробництва. Ось основні ініціативи та напрями розвитку в цій сфері:
Екоіндустріальні парки:
- Підтримка UNIDO
Організація ООН із промислового розвитку (UNIDO) вже третій рік реалізує в Україні програму зі створення екоіндустріальних парків. - Законодавчі зміни
У лютому 2024 року в першому читанні було ухвалено правки до Закону України «Про індустріальні парки», які вводять поняття «екоіндустріальний парк». - Енергетичні ініціативи
Багато індустріальних парків уже планують або впроваджують «зелені» технології, такі як сонячна енергетика, вітрові електростанції та системи повторного перероблювання води. - Експортна спрямованість
Іноземні партнери все більше вимагають дотримання екологічних стандартів, тому багато українських парків включають екологічність у свою стратегію розвитку.
Технологічні індустріальні парки
- Промислові технопарки
Це спеціальний формат індустріальних парків, де створюються умови для розробки та впровадження нових технологій. Приклад індустріального парку «Воля» — цей парк, орієнтований на харчову промисловість, планує створити технологічний кластер. У ньому розташовуватимуться бізнес-акселератори, лайт-індустрі бокси для малих підприємств і великі виробничі майданчики. - Співпраця з науковими парками
Деякі індустріальні парки співпрацюють з асоціаціями наукових парків, щоб інтегрувати інноваційні розробки у свою екосистему.
У найближчому майбутньому в Україні можна очікувати появи повноцінних екоіндустріальних і технологічних парків, які поєднуватимуть виробництво, інновації та екологічність. Україна поступово рухається до створення «зелених» і high-tech індустріальних парків. Завдяки підтримці UNIDO, законодавчим змінам та ініціативам приватного сектору вже зараз впроваджуються екологічні й інноваційні рішення. Це відкриває нові можливості для розвитку промисловості та залучення інвестицій.
Ваш досвід охоплює розроблення понад 30 концепцій індустріальних парків і керування кількома такими об’єктами. Який, на вашу думку, буде наступний етап розвитку цього сектору в Україні в найближчі 5–10 років?
На мою думку, наступні етапи розвитку індустріальних парків в Україні міститимуть кілька ключових напрямів, які вже зараз поступово формуються. Ось основні тенденції, які я бачу:
- збільшення державної підтримки та стимулів;
- активне залучення іноземних інвесторів;
- екологічність стане одним із головних трендів;
- індустріальні парки все більше орієнтуються на створення технологічних кластерів;
- промислові кластери, де резиденти доповнюють один одного, стануть поширенішими;
- очікується збільшення кількості мережевих керуючих компаній, які спеціалізуються на розвитку індустріальних парків;
- іноземні керуючі компанії, особливо з Європи та Азії, почнуть активніше заходити на український ринок, приносячи із собою досвід та інвестиції;
- створення Всеукраїнської асоціації індустріальних парків стане важливим кроком для об’єднання зусиль учасників ринку;
- девелоперські компанії все більше зацікавлюватимуться індустріальними парками, бачачи в них перспективний напрям для інвестицій.
У найближчі 5–10 років індустріальні парки в Україні розвиватимуться в напрямі більшої спеціалізації, інноваційності й екологічності. Державна підтримка, залучення іноземних інвесторів і розвиток інфраструктури дозволять створити потужні промислові кластери, які стануть локомотивами економічного відновлення та зростання країни.
ТЕКСТ: АНТОН КРИВЧЕНКО