У світі, де розкіш часто асоціюють зі спадковістю й традицією, Бернар Арно довів, що найвищим шиком є вміння будувати імперії. Його шлях — це не лише історія фінансового тріумфу, а й майстерне поєднання європейської вишуканості з американською бізнес-далекоглядністю. Засновник та голова конгломерату LVMH став першою людиною поза межами США, чиї статки перевищили позначку у 200 млрд дол. США, перетворивши французьке мистецтво елегантності на універсальну мову глобального престижу. Його ім’я стало синонімом індустрії розкоші, а його вплив на світову економіку й культуру важко переоцінити.
У пошуках формули успіху Бернара Арно можна було б обмежитися двома складниками: європейська вишуканість та американська бізнес-хватка. Проте за цією простотою криється геніальне бачення, що дозволило йому перетворити мистецтво на капітал, а бізнес — на мистецтво. Засновник імперії Moët Hennessy Louis Vuitton не просто зібрав під одним дахом понад 75 легендарних брендів — від Sephora до Bulgari, від Fendi до нещодавно придбаного ювелірного гіганта Tiffany & Co. за рекордні 15,8 млрд дол. Він створив універсальний кодекс розкоші, здатний говорити будь-якою мовою та відповідати будь-якому смаку.
Бернар Арно — голова та генеральний директор LVMH. Це підприємство утворилось у 1987 році внаслідок злиття Louis Vuitton і Moet Hennessy. Таке не залишилось поза увагою тоді майже сорокарічного бізнесмена, що націлився на ринок розкоші. Вже у 1990-му він скупив 43 % акцій конгломерату. Тодішні його керівники запропонували Арно керівну посаду. Він погодився і дуже швидко витіснив звідати, зокрема, тих, хто так його возвеличив.
Уже тоді спритного бізнесмена стали називати вовком у шкурі — ні, не вівці, а більш вишукано — у кашемірі. Мабуть, зважаючи на відповідний ринок делікатних товарів, де LVMH вирвався вперед у гонитві за поглинання та злиття. Це те, чого Бернар добре навчився під час бізнес-діяльності в США.
Хоча він стовідсотковий француз. Народився в 1949 році на півночі Франції в містечку Рубе. Там віддавна домінувало прядильне й ткацьке виробництво.
Ткацьке підприємство згодом стане важливим стартом всесвітнього конгломерату. Але спочатку Бернар зосередився на будівельному бізнесі. І це не дивно. Його батько — Жан Арно — володів будівельною компанією Ferret-Savinel. Матір’ю майбутнього мільярдера була піаністка Марі-Жозеф Савінель.
Саме непогані прибутки дозволили відправити сина на навчання до Парижу. Там він вчився в одній із найпрестижніших шкіл Франції — École Polytechnique. Отримав диплом бакалавра з мистецтва та науки, тобто вивчав гуманітарні й інженерні дисципліни.
У 21 рік, після здобуття вищої освіти, повернувся до рідного міста. Працював на фірму батька, згодом її очолив. Протягом десяти років бізнес розширювався. Але на початку 1980-х до влади прийшли соціалісти з ідеєю додаткового оподаткування великого бізнесу. Арно спродав бізнес і перебрався до США.
Там для молодого капіталіста ситуація була сприятливіша: панував бум у знайомій йому сфері будівництва й іпотеки. Його компанія з будівництва таунхаусів спромоглася заробити майже 20 мільйонів доларів. Паралельно відточував майстерність американських агресивних методів злиття й розширення бізнесу, тобто скуповування нових активів. Зрозумів, що таке полювання не для фантазерів.
У певний момент вирішив, що треба повертатися на батьківщину. Повернувся не лише з грошима, а й з ідеєю — зосередитися на ринку розкоші. За кордоном помічав, наскільки великою є популярність і престижність брендів моди та косметики, особливо французьких.
Дім високої моди Christian Dior і прибутковий універмаг у центрі Парижа Le Bon Marché — ось що передусім привабило Арно. У 1984 році вирішив придбати тодішнього власника цих відомих брендів — текстильний конгломерат Agache-Willot-Boussac. Тоді цей бізнес переживав не найкращі часи. Але за нього просили набагато більше, ніж Бернар привіз із-за океану. Лише банківський кредит допоміг придбати контрольний пакет акцій.
Новоспечений власник довго не зволікав. Перейменував конгломерат на Financiere Agache, позбавився зайвих активів і втрат, звільнив п’ять тисяч робітників. Слава «вовка» набирала обертів. Апетит не відстав. Бернар націлився на одноосібне володіння корпорацією. Він скористався впливом і статусом своєї першої дружини — родички колишніх власників. Ті-таки продали йому свої частини акцій.
Залишилось переконати ще одного важливого співвласника — державу. Уряд погодився на оборудку, але за умов відродження текстильного конгломерату. Арно пообіцяв так зробити й дотримався слова, а отже став одноосібним власником. Мрія про лідерство на світовому ринку розкоші лише посилювалась.
Він почав вишукувати проєкти: вже престижні й ті, що набували перспективності. Наприклад, отримав контроль над брендом Celine, допоміг зірці, що лише тоді сходила, — Крістіану Лакруа — відкрити свій дім моди.
На обрії замаячила найбільш ласа ціль, точніше найвирішальніший пропуск до здійснення головної мрії — конгломерат LVMH. На початку 90-х років минулого століття Бернар остаточно набуває контроль над ним і досі дивує світ своїм підприємницькими успіхами.
Він постійно шукає нові простори в, здавалось, не такому широкому сегменті виробництва й збуту предметів розкоші. Наприклад, у 1999 році придбав кілька підприємств, що спеціалізуються на створені вишуканих годинників (Chaumet, Zenith, Ebel, Tag Heuer AG). І це стало початком потужного підрозділу не тільки годинників, а і ювелірних прикрас. Згодом в імперію розкоші увійде й готельна група Belmond: 46 готелів, поїзда, круїзи. Усе, звичайно, класу «люкс».
Але здобич іноді вислизала з рук і такого досвідченого капіталіста. Досвід, гроші й навіть судові справи так і не допомогли Арно прикрасити свою імперію контрольним пакетом акцій Gucci. І це при тому, що в 1999 році він уже придбав 34 %. Але спільні дії родини Гуччі й іншого інвестора-конкурента Піно зменшили частку француза до 20 %. У суді він спромігся тільки отримати відступні — 1,9 мільярда доларів. Доволі схожа ситуація для Арно трапилась у 2010–2011 роках у зв’язку з не зовсім зрозумілим придбанням ним акцій Hermès International. Знову суд був не на боці LVMH. Звичайно, це не зупинило Бернара.
LVMH не припиняв скуповувати нові бренди. Додавались і контрольні пакети мереж магазинів: DFS Group, Sephora. Це наблизило споживачів до омріяних товарів з іміджем елітарності. Магазини конгломерату відкрили практично у всьому світі, який наприкінці ХХ століття переживав тріумф капіталізму. Якраз Китай почав відчувати позитив від скасування комуністичних обмежень і перших шалених прибутків. Там не скупились на купівлю розкоші. Вовк у кашемірі стрімголов примчався на тамтешній ринок. Відтоді половину своїх прибутків його конгломерат здобуває саме в Азії.
Щоправда, така прив’язаність змушує постійно утримуватися на бурхливих хвилях океану глобальної економіки. Світові фінансові кризи 1998-го, 2008–2009 років, а потім і ковідні роки різко зменшували попит на розкіш. У 2019 році Арно опинився на третьому місці найбагатших людей світу зі статками понад 100 мільярдів доларів, але через рік вони зменшились до 30 мільярдів унаслідок негативного впливу ковіду на економіку.
Але з поверненням економічної стабільності поверталось і прагнення людей радувати себе чимось незвично гарним і дорогим. Саме в постковідні роки різко зросли продажі сумок Louis Vuitton, шампанського Moet & Chandon, суконь Christian Dior, а також інших товарів концерну LVMH. І знову зростання було особливо помітним у Китаї.
Уже в грудні 2022 року Бернар випередив іншого мільярдера Маска в списку найзаможніших людей світу. 13 квітня 2023 року майже всі економічні видання вийшли із заголовками про разючий стрибок — лише за один день статки глави LVMH Арно зросли на 12 млрд дол. США. Його конгломерат увійшов у десятку компаній із ринковою вартістю 444 млрд євро. Тоді Арно й став першою людиною за межами США, якій вдалося зібрати статків на понад 200 мільярдів доларів.
В грудні 2022 року Бернар випередив мільярдера Ілона Маска в списку найзаможніших людей світу
І все ж сектор люксових товарів один із найчутливіших щодо економічної кон’юнктури. Нині Арно вже на п’ятому місці списку багачів світу. Уповільнення економіки зупинило збільшення споживання модних виробів, особливо в Китаї. Продажі LVMH наприкінці минулого року вперше загальмувалися після масштабних скорочень кількості магазинів у ковідний період.
Не допомогло навіть зростання споживання у Європі — на 2 %. Але й це досягнення LVMH не виправдало сподівань його керівників, зокрема на прибутки, які концерн сподівався отримати від вкладень у підготовку й проведення Олімпійських і паралімпійських ігор у Парижі 2024 року. Власне конгломерат був головним спонсором цих подій.
Підтримка не тільки спортивних, а й культурних акцій — це одна зі стратегій Арно Бернара. Він віддав 200 мільйонів євро на реставрацію собору Паризької Богоматері, який знову відкрився в грудні 2024 року. «Я бачу себе послом французької спадщини та французької культури», — сказав Бернар. А його помічники не приховують, що чимало зусиль спрямовують на подолання іміджу «вовка». До того ж на Заході посилюються підозри з приводу того, що висока концентрація капіталу шкодить демократичним, соціальним і культурним надбанням.
Бернар Арно бачить себе послом французької спадщини та французької культури
Арно доволі різко відреагував у 2012 році на палкі дискусії стосовно збільшення податку на багатство. Визначив цю ідею як «смертельну для французької економіки» й подав заявку на отримання бельгійського громадянства. Однак у квітні 2013 року її відкликав. Назвав це жестом «прихильності до Франції та віри в її майбутнє».
На початку осені 2025 року ті ж самі дискусії знову набирають обертів. І знову найзаможніша людина Франції та Європи різко виступає проти. В інтерв’ю Sunday Times Арно стверджував, що заклики до введення 2 % податку на всі активи «мають на меті знищити ліберальну економіку, єдину, яка працює на благо всіх».
Арно не бере прямої участі у політиці. Але помітними є його стосунки з відомими політиками, що дотримуються правих поглядів. Наприклад, з колишнім президентом Франції Саркозі (2007–2012), адже той намагався підтримувати економічні ініціативи, спрямовані на розвиток підприємництва й зниження податкового тиску на великі корпорації.
Арно не бере прямої участі у політиці. Але помітними є його стосунки з відомими політиками, що дотримуються правих поглядів
З Дональдом Трампом Арно товаришує не одне десятиліття. Відомо, що з ним спілкувався в липні 2024-го, наступного дня після невдалої спроби вбивства тоді ще кандидата на посаду Президента США. Щоправда, нині це не рятує від втрат унаслідок трампівських тарифів на європейські товари класу люкс.
Сімейство Арно не полишає прагнення довести, що прибутки створюються не тільки заради індивідуальної користі. Чималі гроші вкладають для того, щоб зменшити враження від їхньої діяльності як чогось, що пов’язано з рейдерством і хижацтвом.
Десятки мільйонів доларів було вкладено в Музей сучасного мистецтва та простір для перформансів Fondation Louis Vuitton. «Ми не говоримо про цифри, коли говоримо про мрію», — так прокоментував цей проєкт пан Арно. Витончену скляно-сталеву споруду, наповнену мистецькими шедеврами, відкрили для відвідувачів у 2014 році в Болонському лісі, що в Парижі. Територія сучасного музею — майже 12 тисяч квадратних метрів.
Відкритість — ще один напрям, який намагається продемонструвати LVMH. У 2011 році його керівництво розпочало безпрецедентну ініціативу — «Дні відкритих дверей». Публіку запросили до ательє зазвичай закритих брендів, наприклад Dior. З 2013 року впроваджено премію LVMH Young Fashion Designer Prize, найбільшу нагороду для нових дизайнерів. LVMH допомагає створювати серію дипломних програм і оплачуваних стажувань у співпраці з професійними школами, щоб підтримувати нове покоління майстрів.
Тобто, одна з наймогутніших корпорацій Європи намагається довести, що живе не заради існування брендів, а для продовження давніх культурних традицій. У цьому особливо активні діти пана Арно. Їх п’ятеро від двох шлюбів. І всі працюють у підрозділах LVMH на керівних і впливових посадах. Дочку Дельфіну Арно найчастіше називають головною спадкоємницею батька. Вона — генеральний директор Christian Dior Couture.
Сам Арно Бернар подібні теми публічно не обговорює. Проте сімдесятишестирічний бізнесмен проводить регулярні щомісячні ланчі з дітьми, де обговорює поточні проблеми та майбутнє імперії розкоші, яку невпинно розбудовує з вісімдесятих років минулого сторіччя.